Розміщення українців у світі

Протягом останніх 150 років мільйони українців з різних причин полишали свої домівки.

Процес утвердження капіталістичних відносин в Україні супроводжувався малоземеллям та повним обезземеленням селянства. Селяни, втративши основне джерело існування, прагнули повернення до традиційного способу життя. Отже, метою українських селян стають пошуки вільних земель.

Продовжився розпочатий ще з кінця XVIII – початку XIX ст. переселенський рух українців у Поволжя та на Північний Кавказ. У другій половині XIX ст. кількість українського населення досягла майже 400 тис. чол. у Нижньому Поволжі та 1,3 млн. на Кавказі. Понад 100 тис. українців опинилися у Казахстані та Середній Азії. Українські поселенці приносили свій господарський досвід на місця нових поселень, запроваджували у землеробську практику досі не знані тут культури гречку, кукурудзу, цукровий буряк, помідори, полуниці тощо.

Емігрували українці й у малозаселені у той час регіони Сибіру. Наприкінці XIX ст. їх тут налічувалося близько 225 тис. чол. Українці зробили значний внесок в освоєння далекосхідних обширів й інших окраїнних земель Російської імперії: у незвичних кліматичних умовах тяжкою працею осушували болота, викорчовували ліси, освоювали цілинні землі.

Новий поштовх переселенському руху українців на Схід дали Столипінські аграрні реформи 1906 – 1916 рр.

Загалом, східна діаспора формувалася під впливом не лише економічними факторів. Значною мірою переселення українців на схід здійснювалося Російською імперією, а пізніше – Радянським Союзом із політичних міркувань. У даному випадку українці не були емігрантами в традиційному розумінні цього слова, адже багато з них були переселені примусово (як, приміром, у часи колективізації). Використовуючи притаманну українцям працелюбність, центральна влада вирішувала декілька завдань: виселення представників волелюбного етносу із споконвічних територій, асиміляція місцевого етносу та освоєння нових необжитих земель (Сибір, Далекий Схід, Казахстан, Киргизстан).

Переселенці із Галичини та Закарпаття формували західний вектор української еміграції (США, Канада, Бразилія). Уряди цих країн у 70–90-х роках XIX ст. заохочували масове переселення заробітчан із-за кордону. У 1877 р. перша емігрантська група українських переселенців, прибувши із Закарпаття до США, поповнила лави шахтарів штату Пенсільванія. Найбільше ж українські селяни прагнули одержати для сільськогосподарського обробітку земельну ділянку – гомстед (наділ, який надавався з державних земельних фондів на пільгових умовах у США та Канаді тим, хто бажав вести фермерське господарство).

Наприкінці XIX ст. дещо меншою за кількістю була українська іммігрантська громада Канади. Переважну більшість становили галицькі та буковинські українці. Вони селилися на безлюдних місцях Західної Канади, де й одержували гомстед.

У новозбудованих селищах українські іммігранти зберігали національні традиції – і в особливостях будівництва житла, і в декоративно-ужитковому мистецтві (меблі, посуд, одяг). Так само справляли весілля, хрестини, похорони, відзначали народні та релігійні свята, не забували народних пісень, привезених з батьківщини, створювали й нові.

Загалом можна виділити три хвилі еміграції. Перша – до 1914 року, друга – період між двома світовими війнами, третя – після 1945 року. Подана на карті інформація стосовно частки українців серед населення країн планети свідчить, що в багатьох державах українці становлять значну частину населення. Загальновідомо, що українські діаспори є досить впливовими суб‘єктами політичного життя таких світових авторитетів, як США, Канада, Бразилія, а багато з наших співвітчизників займають високі посади в державних установах, бізнесових структурах, громадських організаціях.

У цілому поза межами України проживають близько 20 млн. українців.

<< Етнічний склад населення Релігія >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus