§ 7. Робота з топографічними картами

§ 7. Робота з топографічними картами

1. Пригадайте, який прилад допомагає орієнтуватися на місцевості.

2. Що таке азимут?

3. Якими способами можна виміряти відстань на карті?

 

Люди люблять відпочивати на природі, здійснюючи мандрівки незнайомими їм місцевостями. За допомогою можна звернутися до досвідчених туристів чи туристичних фірм, а можна спробувати самому розробити маршрут такої подорожі. При цьому стане у нагоді топографічна карта. З її допомогою можна заздалегідь прокласти оптимальний маршрут подорожі, а діставшись до обраної місцевості, зорієнтуватися на ній. Орієнтуватися за картою означає: визначити сторони горизонту, розпізнавати на ній рельєф і місцеві предмети, встановити своє місцезнаходження і шлях прямування.

Визначення напрямків. Орієнтуватися за топографічною картою досить легко, якщо місцевість більш-менш відкрита (рівнинна, не зайнята будівлями або лісом) і має достатньо об'єктів-орієнтирів. Однак у лісі, горах або в умовах поганої видимості звірити карту з місцевістю важко, а часом і неможливо. Тоді рух здійснюють за азимутом – кутом напрямку, який спочатку вимірюють на карті транспортиром, а на місцевості визначають за допомогою компаса.

Однак за картою і компасом вимірюють різні азимути. За топографічною картою визначають дійсний азимут – кут між північним напрямком географічного (дійсного) меридіана і напрямком на певну точку. Його відлічують за ходом годинникової стрілки. На місцевості ж компасом визначають магнітний азимут кут між північним напрямком магнітного меридіана і напрямком на певну точку. Він відлічується за ходом годинникової стрілки. Намагнічена стрілка компаса спрямовується вздовж магнітного меридіана і синім кінцем вказує на північний магнітний полюс, який не збігається з Північним географічним полюсом. Отже, магнітні меридіани за своїм напрямком не збігаються з дійсними меридіанами і утворюють з ними кути.

Кут між північними напрямками дійсного і магнітного меридіанів називається магнітним схиленням (δ). Його треба враховувати при переході від дійсного азимута до магнітного. Схилення вважається східним, якщо північний напрямок магнітного меридіана відхиляється на схід від північного напрямку дійсного меридіана, а західним – якщо він відхиляється на захід від північного напрямку дійсного меридіана. Для переходу від дійсного азимута (А) до магнітного (Ам) потрібно: якщо схилення східне, то відняти його величину від дійсного азимута, а якщо західне – додати до дійсного азимута, тобто Ам = А ± δ.

Топографічна карта дає можливість визначити дирекційні кути. Дирекційний кут – це кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки і напрямком на точку. Його, як і дійсний азимут, вимірюють транспортиром за ходом годинникової стрілки від 0 до 360°. Щоб перейти від дирекційного кута до магнітного азимута, потрібно враховувати кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки і магнітним меридіаном. Цей кут називається поправкою напрямку, або відхиленням магнітної стрілки. Відхилення вважається східним, якщо північний напрямок магнітної стрілки відхиляється на схід від вертикальної кілометрової лінії, і західним, якщо стрілка відхиляється на захід.

Для обчислення магнітного азимута (Ам) треба величину поправки напрямку (П) при східному відхиленні магнітної стрілки відняти від величини дирекційного кута (£), а при західному додати до величини дирекційного кута: Ам = £ ±  П.

Значення магнітного схилення і поправки напрямку в різних пунктах земної кулі неоднакові. Їх позначають цифрами на спеціальному схематичному малюнку, що розміщується на топографічній карті під її південною рамкою.

 

Мал. Співвідношення між магнітним і дійсним азимутами та дирекційним кутом

 

Мал. Утворення кута магнітного схилення (δ)

 

Вимірювання відстаней. За допомогою топографічних карт можна досить точно обчислити відстані на місцевості. Прямі відрізки між двома точками на топографічній карті вимірюються лінійкою циркулем-вимірювачем. Якщо їх під рукою немає, можна скористатися смужкою паперу, приклавши її до точок. Відстань, зняту з карти циркулем чи зафіксовану на паперовій смужці, можна перевести в реальну за допомогою лінійного масштабу, розміщеного під нижньою рамкою карти. Довжину ламаної лінії (наприклад, дороги, залізниці) обчислюють як суму відрізків прямих.

Складніше вимірювати довжину звивистих ліній – річок, берегових ліній, контурів лісів тощо. Ви вже знаєте, що в таких випадках можна скористатися ниткою, приклавши її до кривої лінії так, щоб повторити її форму. Для точніших вимірювань користуються приладом для вимірювання кривих ліній – курвіметром. Він складається з рухомого коліщатка і циферблата зі стрілкою, яка показує пройдену на карті відстань у сантиметрах або на місцевості в кілометрах.

Визначення висот поверхні. На топографічних картах рельєф зображується горизонталями – лініями перерізу нерівностей місцевості горизонтальними площинами, проведеними через однакові проміжки за висотою. Відстань (у метрах) між сусідніми січними площинами називається висотою перерізу. Різниця висот сусідніх горизонталей також дорівнює висоті перерізу. Висота перерізу рельєфу на карті вказується під лінійним масштабом.

Горизонталі проводяться суцільною коричневою лінією. Усі точки, які лежать на одній горизонталі, мають однакову абсолютну висоту, яка зазначена на окремих горизонталях. Вона відрізняється від висоти точок сусідньої горизонталі на висоту перерізу рельєфу. Знаючи це, можемо встановити абсолютну висоту будь-якої точки, яка не обов'язково лежить на позначеній горизонталі. Крім цього, абсолютні висоти підписані на окремих горизонталях, біля вершин окремих гір і горбів, а також біля окремих об'єктів, наприклад, розгалужень доріг, колодязів, джерел. На берегових лініях річок, ставків, озер даються відмітки урізів води, які показують абсолютну висоту водної поверхні в даній точці.

Усі горизонталі, що замикаються в межах аркуша карти, позначають або підвищення (гору чи горб), або пониження (улоговину) в рельєфі. Відрізнити ці форми рельєфу, як і дізнатися напрямок їх схилів, можна за цифровими підписами горизонталей і відміток окремих висот, за розташуванням водойм, а також за берґштрихами. Під час походу важливо знати відносні висоти різних точок місцевості, крутість схилів тощо. Про це можна дізнатися за кількістю і щільністю горизонталей, проведених на топографічній карті: чим більше горизонталей на схилі, тим він вищий: чим ближче горизонталі проведені одна до одної, тим він крутіший, чим далі – тим більш пологий.

 

Ам = А – δ  = 54° 00' –  6° 30' = 47° 30'

Ам = α – П = 56° 00' – 8° 30' = 47° 30'

 

 

 

Мал. Визначення дійсного азимута і дирекційного кута за топографічною картою і перехід від них до магнітного азимута

 

Мал. Зображення горизонталями горба

(висота перерізу 5 м)

 

Мал. Аркуш топографічної карти

 

Запам’ятайте

         Визначити напрямки на топографічній карті і місцевості можна за допомогою азимутів: дійсний азимут – кут між північним напрямком географічного (дійсного) меридіана і напрямком на певну точку; магнітний азимут кут між північним напрямком магнітного меридіана і напрямком на певну точку.

При переході від дійсного азимута до магнітного необхідно враховувати магнітне схилення – кут між північними напрямками дійсного і магнітного меридіанів.

         Дирекційний кут – це кут, виміряний на топографічній карті між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки і напрямком на точку.

         Рельєф на карті зображується горизонталямилініями перерізу нерівностей місцевості горизонтальними площинами, проведеними через однакові проміжки за висотою. Відстань між сусідніми січними площинами називається висотою перерізу.

 

Запитання і завдання

1. За топографічною картою визначте географічні та прямокутні координати гори Андозька, що знаходиться у квадраті 6611.

2. Транспортиром виміряйте дійсний азимут і дирекційний кут напрямку г. Андозька (квадрат 6611) – г. Цегельна (квадрат 6613). Перейдіть від цих величин до магнітного азимута даного напрямку.

3. Визначте абсолютну висоту точки, де знаходиться будинок лісника (квадрат 6611).

4. Виміряйте відстань від залізничної станції міста Снов до центральної частини села Сидорове вздовж шосе і ґрунтової дороги. На якій ділянці дороги спостерігається найбільша крутість схилу?

 

Практична робота 2

         Використовуючи умовні знаки і масштаб топографічної карти та застосувавши наведені в параграфі прийоми роботи з нею, можна дати досить детальну характеристику місцевості, відображеної на карті. Опишіть місцевість за планом.

1.       Місце розташування ділянки: які околиці якого населеного пункту відображені; географічні координати цього пункту.

2.       Рельєф поверхні: рівнинна (плоска, горбиста) чи гірська ділянка, загальний її нахил, найвищі і найнижчі абсолютні висоти, окремі елементи рельєфу та їх характеристика.

3.       Внутрішні води території: річки, їх притоки, напрямок течії; наявність озер, водосховищ, ставків, боліт, джерел.

4.        Природний рослинний покрив: лісові масиви, їх розміщення, породний склад; чагарники, окремі дерева, луки.

5.       Перелік і розміщення промислових, сільськогосподарських і соціально-культурних об'єктів.

6.        Шляхи сполучення: основні дороги, їх напрямок.

 

 

  

<< § 6. Топографічні карти § 8. Початок дослідження території України >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus