§ 44. Історія відкриття і дослідження окремихрегіонів Євразії

§ 44. Історія відкриття і дослідження окремих регіонів Євразії

 

1. Пригадайте, які держави стародавнього світу існували на території Євразії.

2. Куди здійснили подорожі середньовічні мандрівники італієць Марко Поло та марокканець Ібн Баттута?

 

ДОСЛІДЖЕННЯ ЄВРОПИ. Середземноморське узбережжя Європи було відкрите фінікійцями. Проте тільки стародавні греки, вдруге відкривши ці території, узагальнили і донесли до наших днів географічні відомості про них. Так, відомий вам історик Геродот, який жив у V ст. до н. е., у своїх працях описав усі відомі на ті часи землі. У IV ст. до н. е. грецький мореплавець Піфей вирушив на пошуки західної межі відомого європейцям світу. Припускають, що він здійснив плавання довкруж Піренейського півострова до західного узбережжя о. Великобританії і, можливо, досягнув  Ісландії. Давні греки зробили багато відкриттів у Південній Європі, плавали по Чорному морю.

У середні віки були завершені відкриття північного узбережжя Європи. Росіяни-помори, вихідці із древнього Новгорода, у Х–ХІІ ст. дійшли до Студеного (тепер воно називається Біле) і Баренцова морів. Вони розселилися на узбережжі і стали займатися промислом морської риби і морського звіра. Помори відкрили численні острови Північного Льодовитого океану.

ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ ПІВНІЧНОЇ АЗІЇ. Через суворі природні умови північні райони Азії – Сибір, Далекий Схід, Камчатка – тривалий час залишалися недослідженими. З ХVІ ст. величезні простори від Уральських гір до Тихого океану пройшли росіяни-землепрохідці. Йти відважувалися одиниці, адже ніхто не знав, що там чекає. Першим європейцем, який почав освоювати Сибір, був Єрмак Тимофієвич. Доріг у ту пору не було, тому  в глиб неосяжної землі пробиралися ріками й річечками.

У ХVІІ ст. землепрохідці досягли Далекого Сходу: Іван Москвітін зі своїм загоном дійшов до берегів Охотського моря, а Василь Поярков і Єрофей Хабаров – до річки Амур. Володимир Атласов уперше вздовж і впоперек пройшов далеку землю Камчатки. Він дослідив її численні поселення і вогнедишні вулкани. Семену Дежньову, який вирушив із гирла річки Колими у плавання Північним Льодовитим океаном уздовж берегів материка, вдалося досягти найдальшого краю сибірської землі – східного мису Азії, названого пізніше його ім’ям. Він з’ясував, що Азія і Північна Америка відділені протокою.

Велике значення для дослідження берегів Північного Льодовитого і Тихого океанів мала Велика Північна експедиція, організована російським урядом у ХVІІІ ст. Під керівництвом Вітуса Беринга в експедиції взяли участь сотні дослідників. Вона була найбільшою на ті часи як за кількістю учасників, так і за тривалістю та охопленням досліджуваної території.

До ХІХ ст. росіяни обстежили і “поставили під високу руку” Росії величезні території Північної і Північно-Східної Азії. Ці відкриття були пов’язані з пошуками місць, багатих на хутрових звірів, а пізніше – з пошуками корисних копалин. Дослідження росіян згодом були використані європейськими географами при складанні карт Азії.

ВИВЧЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ І ПІВДЕННОЇ АЗІЇ. Не менш активно вивчали материк і азіатські вчені. Ще в глибоку давнину китайці, індійці, вавілоняни збирали географічні відомості про природу і населення Азії. До нашої ери географічні знання азіатів про західні землі були розпливчатими і ґрунтувалися на розповідях послів і торгівців. У І ст. до н. е. китайський мандрівник Цянь Чжан відкрив гори Памір і Тянь-Шань. Він проклав дорогу з Китаю на захід – так званий Великий шовковий шлях, який сотні років слугував купцям.

Європейці ж перші відомості про Центральну і Південну Азію, як ви пам’ятаєте, отримали завдяки мандрівкам італійського купця Марко Поло у ХІІІ ст. Пізніше, у ХV ст., в Індії побував російський купець Афанасій Нікітін, який прожив там більш як два роки. Свої спостереження про природу, міста і населення цієї країни мандрівник виклав у вигляді записок, які він назвав “Ходіння за три моря”.

Важкодоступну з високими горами і безводними пустелями Центральну Азію всебічно почали вивчати порівняно пізно – тільки в ХІХ ст. Навіть далеку Австралію в ті часи знали краще. Російський мандрівник і географ Петро Семенов-Тян-Шанський здійснив дві подорожі величезною гірською системою Азії – Тянь-Шанем. Він склав першу схему її рельєфу і висотної поясності, відкрив гірські льодовики, дослідив високогірне озеро Іссик-Куль. За визнання його наукових заслуг П. Семенов отримав право називатися Тян-Шанським.

Географ Микола Пржевальський здійснив чотири експедиції в 1870–1885 рр. у Центральну Азію і обстежив територію за площею майже рівну Австралії. Він першим описав і наніс на карту гірські хребти, нагір’я Тибет, пустелі, озера, витоки великих азіатських річок. Під час подорожей він вів метеоспотереження і зібрав багаті колекції рослин і гірських порід. Мандрівник описав нові види тварин – дикого азіатського верблюда і дикого коня (який тепер називається кінь Пржевальського). Все побачене учений описав у своїх працях, де багато уваги приділяв місцевому населенню та його побуту.

Нині дослідження Євразії здійснюються за допомогою фотознімків, зроблених з космічних супутників. На численних наукових станціях проводять регулярні спостереження за станом природи.

 

Запитання і завдання

1. Яке значення мали для географії відомості про Європу давньогрецьких учених?

2. Чому великі простори Азії тривалий час залишалися недослідженими?

3. Які райони були дослідженні росіянами-землепрохідцями?

4. Який внесок у дослідження Азії зробив Петро Семенов-Тян-Шанський?

5. Які дослідження і де проводив Микола Пржевальський?

6. Знайдіть на карті об’єкти, названі на честь дослідників Євразії.

 

 

<< § 43. Географічне положення § 45. Геологічна будова і рельєф >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus