ЄВРАЗІЯ. Фізична карта. Давнє материкове зледеніння. Тектоніка

Євразія – найбільший материк планети. Його складовими є дві частини світу: Європа й Азія. Площа континенту разом із островами становить майже 54 600 тис. км2. Материк лежить відносно екватора у Північній півкулі, окремі острови на південний схід від нього знаходяться у Південній півкулі.

Материк омивають чотири океани: на заході – Атлантичний, на півночі – Північний Льодовитий, зі сходу – Тихий, із півдня – Індійський. Фактично по всій довжині берегова лінія материка порізана численними затоками та морями. Найбільшою кількістю островів оперезані північна, східна та південно-східна частини Євразії.

Річки розчленовують і без того неоднорідну за висотою поверхню материка. Найбільші серед річок – Дунай, Волга, Об, Єнисей, Лена, Амур, Янцзи, Меконґ.

Порівняно з іншими материками Євразія відзначається переважанням гір, її середня висота становить 840 м. Гори утворилися в різні геологічні епохи. Завдяки потужній тектонічній діяльності у неоген-антропогені відбулося омолодження (підняття) давніх гірських масивів та утворення новітніх альпійських складчастих структур. На материку лежить найвища гірська система планети Гімалаї та найвища вершина Землі – г. Джомолунґма.

Із горотворчими процесами пов'язане утворення міжгірських улоговин в Центральній Азії, в районі озера Байкал та Мертвого моря, яке має найнижчий на планеті рівень (- 408 м).

Молодим складчастим спорудам та структурам відроджених гір притаманні явища сейсмічності (землетруси) та вулканізм. В Євразії є згаслі вулкани на Кавказі, у Карпатах, Ельбурсі та діючі на Апеннінському півострові, на о. Сицилія тощо.

Для високогір'їв Євразії характерні гірські льодовики на Памірі, Тянь-Шані, в Гіндукуші, Куньлуні, Тибеті та Ґімалаях, а також в Альпах і Скандинавських горах. Залишки покрівного зледеніння є на островах Північного Льодовитого океану (Шпіцберґен, Нова Земля, Земля Франца-Йосифа, Північна Земля).

Значні площі материка займають перезволожені території – болота (північ та захід Східноєвропейської рівнини, Західносибірська рівнина, пониззя Лени та Колими, а також на островах південного сходу) та території з недостатнім зволоженням – пустелі. Найбільші серед пустель – Кизилкум у Середній Азії, Руб-Ель-Халі на Аравійському півострові, Ґобі й Такла-Макан у Центральній Азії. Є на континенті й солоні озера (Балхаш) і засолені території на Іранському нагір'ї та північніше пустелі Ґобі.

У теплих південних морях умови сприяють розвитку коралів, які утворюють багатокілометрові рифи. Натомість, моря Північного Льодовитого океану вкриті кригою навіть улітку, а взимку плавуча крига виноситься течіями до Японських островів.

<< АНТАРКТИДА. Клімат. Підлідний рельєф ЄВРАЗІЯ. Клімат. Кліматичні пояси та області >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus