ПІВНІЧНА АМЕРИКА. Фізична карта. Тектоніка. Давнє материкове зледеніння (конспект)

Площа Північної Америки разом з островами – 24 250 тис. км2. Материк розташований у Північній півкулі відносно екватора і в Західній півкулі відносно нульового меридіана.

Північну Америку омивають три океани: зі сходу – Атлантичний, із заходу – Тихий, з півночі – Північний Льодовитий.

До побудови Панамського каналу не було зручного морського проходу з Атлантичного океану у Тихий. Зараз через цей канал здійснюється інтенсивне морське сполучення.

Середня висота материка над рівнем моря – 720 м, найбільша – 6 194 м (г. Мак-Кінлі на Алясці), найменша – 86 м нижче рівня моря (Долина Смерті).

Поверхня Північної Америки має загальний нахил із заходу (від Кордильєр) на схід до Атлантичного узбережжя. Південний схід материка займають Примексиканська, Приатлантична та Міссісіпська низовини, які утворилися на палеозойській платформі. На північ від Міссісіпської низовини лежать Центральні рівнини (сформувалися на докембрійській платформі), а від них північніше – Лаврентійська височина, яка відповідає виступу кристалічного фундаменту на поверхню – Канадському щиту. І Центральні рівнини, і Лаврентійська височина визначаються незначними висотами – від 200 до 500 м. На схід від рівнин підіймаються давні невисокі гори Аппалачі, які утворилися під час герцинської складчастості. На захід від Центральних рівнин та Лаврентійської височини поверхня поступово підвищується, переходячи до Великих рівнин висотою від 500 до 1 000 м і вище.

Із заходу Великі рівнини, облямовані Скелястими горами, які утворилися під час мезозойської складчастості. Паралельно Скелястим горам вздовж усього Тихоокеанського узбережжя простягається величезне гірське пасмо – Кордильєри. Північна їх частина утворилася під час мезозойської складчастості, за альпійської складчастості зазнала піднять і перетворилась на могутню гірську систему з новоутвореними альпійськими гірськими спорудами. Далі на південь у межах системи простягається Мексиканське нагір'я (альпійське утворення), яке поступово знижуються до Панамського перешийку.

Оскільки Кордильєри – це молоді гори, вони й зараз є зоною активної сейсмічності та вулканізму.

Острови, які прилягають до крайньої півночі материка, вкриті вічною кригою (Елсмір, Ґренландія, Баффінова Земля). Північноамериканські льодовики за площею поступаються тільки льодовикам Антарктиди.

Уздовж узбереж, що припадають на тропічні широти, простягаються коралові рифи. Найбільше їх на шельфах Карибського моря і Мексиканської затоки.

У Північній Америці є перезволожені території – болота у басейнах річок Нельсон і Олбані, верхів'ях Міссісіпі, біля Великих озер та Вінніпеґу, Приатлантичній низовині та на півостровах Флорида, Юкатан.  Є й посушливі території, особливо на Великих рівнинах та у Великому басейні, де води сконцетровані у Великому Солоному озері.

У вузьких затоках на північному сході материка спостерігаються найвищі на планеті морські припливи – 18 м (затока Фанді). Найбільша річка Північної Америки Міссісіпі є третьою за довжиною річкою у світі.