ПІВДЕННА АМЕРИКА. Клімат. Геологія (конспект)

Клімат

Географічне положення материка обумовлює надходження великої кількість сонячної радіації впродовж року. Південна Америка – найвологіший материк земної кулі. Пасатна циркуляція та вплив теплих Бразильської та Ґвіанської течій – основні передумови того, що середня річна кількість опадів на континенті приблизно вдвічі більша, ніж на будь-якому іншому материку. Разом із тим, холодна Перуанська течія та область підвищеного атмосферного тиску роблять частину західного узбережжя (пустеля Атакама) найпосушливішою територією не тільки Південної Америки, а й усієї земної кулі. Суттєвий вплив на формування клімату материка має рельєф. Анди – найдовша гірська система на Землі – є перешкодою для проникнення сухих прохолодних тихоокеанських повітряних мас. Тут сформувався високогірний тип клімату. Рівнини на сході, навпаки, дають змогу майже безперешкодно проникати з Атлантики теплим і вологим повітряним масам вглиб материка.

На постійно спекотний і вологий екваторіальний пояс припадає західна частина Амазонської низовини та північно-західне узбережжя Тихого океану. Клімат екваторіального поясу Північної Америки формується під впливом атлантичних вологих повітряних мас та високих впродовж року температур.

Для субекваторіальних поясів характерними є жарке вологе літо, суха, жарка зима і незначна різниця літніх та зимових температур (Орінокська низовина та Ґвіанське плоскогір'я, східна і південна частина Амазонської низовини, частина Бразильського плоскогір'я).

Південно-східна частина Бразильського плоскогір'я, північна частина Ла-Платської низовини знаходяться у тропічному поясі та характеризуються більш контрастними за сезонами температурами і більшими перепадами кількості опадів у прибережних і внутрішніх областях. Дощі випадають здебільшого влітку, але їх значно менше, ніж у субекваторіальних поясах.

Субтропічний пояс характеризується істотними відмінностями різних його частин. Від теплого з рівномірним зволоженням на сході і сухого континентального у внутрішніх районах, до середземноморського клімату на тихоокеанському узбережжі із сухим літом і вологою зимою.

Помірний кліматичний пояс материка формується під впливом західного перенесення повітряних мас і характеризується чітко вираженими порами року. Значне зволоження (до 3 000 мм на рік) західної частини поясу сформувало тут помірний морський тип клімату з незначним впродовж року коливанням температур та великою кількістю опадів. Східна частина поясу характеризується різкими коливаннями температури і незначною кількістю опадів (помірний континентальний тип клімату).

 

Природні зони

Вологі екваторіальні ліси у Південній Америці називають сельвою. Ця природна зона сформувалась на Амазонській низовині, прилеглих до неї схилах Анд, а також у північній частині тихоокеанського узбережжя, і обіймає більшу площу, ніж аналогічні ліси в Африці. Тут на червоно-жовтих фералітних ґрунтах ростуть тисячі видів рослин. Дерева утворюють до дванадцяти ярусів, найбільший з яких сягає 80 м у висоту та 4 м у діаметрі (сейба). Нижні яруси – справжні непрохідні хащі (гевея, какао, динне дерева, папороті). У заводях річок росте вікторія-регія – латаття з листям до 2 м . Такий же багатий і тваринний світ (мавпа, лінивець, ягуар, анаконда тощо). Особливої уваги заслуговують колібрі – найменший птах на землі та піранья – винятково кровожерлива риба. Тутешні ліси кишать комахами і павуками.

Зони саван і рідколісся північної і південної частини материка відрізняються між собою. Савани і рідколісся Ґвіанського плоскогір'я й Орінокської низовини нагадують африканські савани з пальмами замість баобабів. Савани на півдні материка посушливіші, тому дерева тут – рідкість, а на червоних та червоно-коричневих ґрунтах домінують чагарники, деревоподібні кактуси, та дерева з бочкоподібним стовбуром. Своєрідний тут і тваринний світ: на відміну від африканських саван, тут мало копитних. Тапір, пекарі, пума, мурашкоїд разом із великою кількістю мурахів і термітів – типові мешканці цих місць.

На південь савани поступово переходять у зону субтропічних трав'янистих степів (пампа). Типовим для цих місць є кліматі з великою різницею в опадах: від м‘якого з рівномірним зволоженням на сході він змінюється до більш посушливого із значними перепадами температур на півдні і заході зони. Значної шкоди тутешній природній рослинності завдають значне розорювання і безсистемне випасання худоби. З тварин цієї зони трапляються страус нанду, пампасний олень, гуанако, багато в цих місцях різних гризунів.

У південній частині материка, що називають Патагонією, сформувалась зона напівпустель і пустель – єдине в світі місце, де вони виходять на узбережжя океану в межах помірного поясу. За умови незначної кількості опадів тут досить бідний живий світ: на сіроземних і бурих ґрунтах зростають злаки, кактуси та подушкоподібні чагарники. Тваринний світ представлений в основному плазунами і гризунами, хоча трапляються пума, лама, страус нанду. Берегові пустелі і напівпустелі простягаються вузькою смугою і на західному узбережжі материка. Найсухіша частина природної зони – пустеля Атакама – найпосушливіше місце на планеті. Переважаючі повітряні маси, а також охолоджене Перуанською течією повітря не утворюють дощових хмар. Тому буває, що дощі не випадають тут по 10-20 років.

Завдяки значній висоті в Андах розвинута висотна поясність: від вологих екваторіальних лісів (гілея) на підніжжях гір в екваторіальному поясі до гірських луків на високогір'ях. Вище 5 000 м сніг ніколи не тане, перетворюючись на лід.