Географічні відкриття і подорожі (до середини XVII ст.) (конспект)

Перші відомості про географічні відкриття сягають ІІІ тис. до н.е. Єгипетські мореплавці освоїли морський шлях до східного узбережжя Африки та південного узбережжя Аравійського півострова. Однак найкращими мореплавцями давнього світу, безумовно, були фінікійці. Ще в VI ст. до н.е. вони відкрили морський шлях навколо Африки, який було поновлено тільки 2 тисячі років потому.

За п‘ять століть до Колумба кораблі норманів уже долали простори Північної Атлантики. Саме нормани відкрили Ісландію, Ґренландію і заснували свої поселення в Північній Америці. Значно розширили горизонти географічних знань арабські мандрівники. Карти арабського географа Ідрісі (1100-1165 рр.) є свідченням більш глибоких географічних пізнань тогочасних арабів порівняно з європейцями. І в наш час зберігає свою цінність складений марокканцем Ібн Баттутою (1304-1377 рр.) опис відвіданих ним країн. Величезний обсяг географічних знань був накопичений у Китаї. Так ще в ХІІІ ст. до н. е. тут проводилися спостереження за погодою, а в ІІ ст. проведено перепис населення. Саме китайці відкрили кругообіг води в природі, застосували в мореплавстві компас, уклали багато географічних карт.

Здавна приваблювали європейців Індія та Китай. Але сухопутний шлях до цих країн був надзвичайно складним і небезпечним. Адже пролягав через жаркі пустелі, високі гори і широкі річки. Та незважаючи на всі труднощі венеціанському купцеві Марко Поло в 1271-1295 рр. вдалося здійснити подорож углиб Азії. Шлях лише в один бік тривав понад чотири роки. Близько 17 років Поло провів у Китаї, накопичені знання про цю екзотичну країну були покладені в основу книги, яка стала практично першим систематизованим джерелом знань європейців про Азію.

Через півтора століття після подорожі Поло, у 1468-1474 рр. тверський купець Афанасій Нікітін відвідав Персію та Індію. Його записки "Подорож за три моря", де він описує свої шестирічні мандри, також є цінною літературно-історичною пам'яткою.

Чутки про Індію з її нечуваними багатствами спонукали до пошуків більш легкого шляху до цієї казкової країни. Спираючись на припущення про кулястість Землі, генуезець Христофор Колумб був переконаний, що досягти Індії можна морським шляхом, прямуючи через Атлантичний океан на захід. Після багаторічних звернень до урядів різних держав Колумб нарешті отримав кошти для експедиції від іспанської королеви. На світанку 3 серпня 1492 року три кораблі під іспанськими прапорами вирушили на пошуки найкоротшого шляху до Індії. Експедиція видалася набагато довшою, ніж розраховували моряки. Декілька разів виснажені члени команди вимагали повернути судна назад. Лише стійкість і наполегливість Колумба врятували експедицію від краху. Й ось 12 жовтня 1492 р. моряки побачили землю. Це був невеличкий острів з групи Багамських островів, названий Колумбом Сан-Сальвадор ("Святий Спаситель"). У пошуках казкових багатств експедиція Колумба відкрила ще багато островів, серед яких Хуана (Куба) та Еспаньола (Гаїті). Мандрівники були впевнені, що досягли Індії, тому тубільців помилково назвали індіанцями, а острови – Вест-Індією.

Упродовж 11 років Колумб очолював ще три експедиції до Вест-Індії, відкривши понад 700 островів. Проте всі ці подорожі лише похитнули його авторитет. Після другого плавання до Вест-Індії (1493 – 1496 рр.) Христофор Колумб втратив усі привілеї. Через приниження він все ж домігся права керувати своєю третьою подорожжю влітку 1498 року. З неї в 1500 році великого мандрівника привезли до Іспанії в кайданах, позбавивши титулу губернатора відкритих ним земель. І тільки обурення іспанців змусили уряд країни дещо пом’якшити своє ставлення до мореплавця. У 1502 р. Христофорові Колумбу ще раз удалося вирушити на Захід, та саме це плавання стало найневдалішим. Упродовж своїх подорожей він не знайшов багато золота, на яке так розраховував, а також зрозумів, що не досяг такого жаданого Сходу. Через це Колумб провів останні роки свого життя у злиднях та боротьбі з королем за обіцяні йому привілеї. І хоч у своїх мандрах він діставався берегів Південної Америки, Христофор Колумб до кінця життя не знав, що відкрив новий континент.

У 1499-1504 рр. флорентієць Амеріго Веспуччі організував три експедиції до нових земель і першим висловив припущення, що перед ним не Індія, а невідомий материк Новий світ. Тому лотаринзький картограф Мартін Вальдземюллер на карті світу, виданій у 1507 році, назвав новий материк Америкою.

У 1497-1499 рр. португальський мореплавець Васко да Ґама обігнув південний край Африки – мис Голковий, проплив уздовж східного узбережжя Африки, перетнув Індійський океан за 23 дні й досяг берегів справжньої Індії. Втім досягнення да Ґами стало лише продовженням досліджень іншого португальського мандрівника Бартоломеу Діаша, який за десять років до нього першим обігнув мис, названий мисом Доброї Надії. Проте тоді, будучи змушеним піддатися на вимоги моряків, Діаш прийняв нелегке рішення повертати назад.

Оскільки східний шлях до Індії став контролюватися португальцями, то у 1519 році Іспанією було організовано експедицію на пошуки західного шляху до островів прянощів. Із міста Севілья каравели на чолі з флагманським кораблем "Тринідад" під орудою Фернана Маґеллана взяли курс на захід. Шлях до Америки не викликав особливих труднощів, однак подорож на південь, вздовж берегів маловідомого материка, зайняла цілих 14 місяців. У пошуках протоки між океанами морякам доводилося обстежувати кожну затоку, перш ніж за високим мисом вони знайшли протоку, названу пізніше Маґеллановою. Перетнувши невідомий океан, 5 березня 1521 року експедиція досягла Філіппінських островів. Під час подорожі погода була сприятливою, а океан спокійним, тому Маґеллан назвав його Тихим. Мета експедиції була досягнута, але для Маґеллана подорож на Філіппінах закінчилася: він загинув у сутичці з тубільцями. Тільки одна каравела "Вікторія" повернулася додому. З 265 моряків рідні береги побачили лише 18. Прянощі, привезені з Молуккських островів, сповна компенсували витрати на експедицію. Так завершилася перша навколосвітня подорож, результати якої підтвердили припущення про кулястість Землі. До того ж, були більш точно визначені розміри земної кулі та співвідношення на ній води і суходолу та доведено існування єдиного Світового океану. У 1577-1580 рр. англійський мореплавець Френсіс Дрейк здійснив другу після Маґеллана навколосвітню подорож, більш детально дослідивши західне узбережжя Південної та Північної Америки.

У 1606 році голландці досягли берегів Австралії і назвали материк Новою Голландією. Голландський мореплавець Абель Янсзон Тасман у 1642-1644 рр. відкрив острови Нову Зеландію, Фіджі, Тонґа, Тасманію (названа його ім'ям), досліджував північно-західне узбережжя Нової Голландії.