§ 5. Політичні та економічні системи країн. Типологія держав. (підручник)

§ 5. Політичні та економічні системи країн

 

1.    Пригадайте, які країни світу мають найбільшу площу території, а також найбільшу кількість населення.

2.    Що означає такий показник, як валовий внутрішній продукт?

 

Суспільство, об’єднане в державу, функціонує в межах певних політичної та економічної систем. Від того, в якому правовому та економічному полі розвивається держава значною мірою залежать умови життя населення, рівень соціально-економічного розвитку, її авторитет на міжнародній арені.

ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ. Політичною системою суспільства називають сукупність відносин політичних суб’єктів, які пов’язані за характером влади та управління суспільством, організовані на єдиній нормативно-ціннісній основі. Напрацьований протягом тисячоліть досвід політичної взаємодії у межах держави сформувався в кілька основних систем У світовому масштабі домінуючою політичною системою є демократія.

Демократія – це форма правління в державі, що ґрунтується на визнанні народу джерелом влади. Демократична форма правління сформувалася ще в Давній Греції. Але у той час рабів і чужоземців не включали до громадян, тобто до народу країни. Те ж саме стосується і деяких середньовічних держав, які називалися демократіями, але при цьому досить велику частину суспільства не відносили до народу, представники якого мали право голосу. Тому часто вживаються такі поняття, як "рабовласницька демократія", "феодальна демократія", "буржуазна демократія", "соціалістична демократія" тощо.

У сучасному світі досить часто змішуються поняття "демократії" (народовладдя) з її конкретним проявом – формою державної влади, нині найбільш поширеною у країнах із ринковою та змішаною економікою, зокрема, у США та країнах Західної Європи. Головними ознаками демократичного всевладдя є виборність органів влади, поділ державної влади на три гілки – законодавчу, виконавчу та судову, підпорядкування меншості більшості, захист прав меншості, наявність політичних прав і свобод.

Теократія – форма державного правління, при якій політична влада належить духівництву або главі церкви. Цей термін може виглядати новим, а втім йому вже понад дев'ять століть. Його використав ще у І ст. нашої ери історик з Єрусалиму Йосиф Флавій. Класичними прикладами теократичної форми правління є Ватикан і Бруней. Елементи теократії присутні у державному правлінні Ірану.

Тоталітаризм – форма державного правління, що характеризується відсутністю демократичних свобод і повним контролем держави над усіма сферами життя суспільства – економікою, релігією, сім'єю тощо. Тоталітаризм особливо характерний для таких диктаторських режимів XX ст., як гітлерівська Німеччина, сталінський Радянський Союз, франкська Іспанія. Тоталітарні режими прагнули до цілковитого підпорядкування суспільства державі за допомогою монополії на інформацію, пропаганди, офіційної державної ідеології, обов'язкової для громадян, терору таємних служб, однопартійної системи, обов'язкового членства громадян у підконтрольних правлячій партії масових організаціях.

У наш час тоталітарна, точніше неототалітарна форма правління характерна для Корейської Народно-Демократичної Республіки.

Авторитаризм – така форма правління в державі, коли вся влада чи більша частина влади зосереджена в руках однієї особи чи групи осіб. При авторитаризмі роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. Авторитарне правління характерне для абсолютних монархій (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати), військових диктатур (у різні часи: Аргентина, Уругвай, Чилі, Камбоджа), персональних тираній (у різні часи: Гаїті, Нікарагуа, Сомалі), вождистських режимів (Лівія, Куба).

 

 

 

 

 

 

 

 


Основні форми політичних систем

 

Головні ознаки демократичного суспільства: свободи – слова, творчості, віросповідання, вибору мови міжособистісного спілкування, мирних зібрань і демонстрацій, союзів, організацій і політичних партій, не заборонених законом; права – на життя, особисту свободу і безпеку, на чесний і об’єктивний розгляд справи у суді з додержанням презумпції невинуватості; розвинуте громадянське суспільство; незалежність і неупередженість суду; чітке додержання принципу розподілу законодавчої, виконавчої і судової влади; розвинуті інститути парламентаризму; сильне місцеве самоуправління; деполітизація силових структур; громадський, суспільний і парламентський контроль силових структур; загальне, рівне і пряме виборче право.

 

ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ. Економічною системою називають сукупність економічних процесів, які відбуваються на основі сформованих у суспільстві відносин власності і господарського механізму. Головну роль у будь-якій економічній системі відіграє виробництво разом з галузями розподілу, обміну і споживанням. Розрізняють кілька основних форм економічних систем: традиційна, ринкова, планова, змішана.

Ринкова економіка – форма організації економіки, за якої вироблений продукт стає товаром і продається на ринку. Довільна структура, яка дає можливість покупцям вступати в контакт з продавцями, називається ринком. Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, що вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю. Прикладами країн з класичною ринковою системою є Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт. Сучасна ринкова система має такі ознаки: різноманітні форми власності; формування економіки, що ґрунтується на знаннях; активний вплив держави на економіку і соціальну сферу; підвищена увага до проблем довкілля; гуманізація і глобалізація світової економіки.

Традиційній системі властиві примітивні технології, переважання ручної праці, розв’язування економічних проблем за звичаями і рішеннями ради старійшин. Подібний тип економіки характерний для первісних суспільств, але продовжує зберігатися і до сьогодні в аграрних зонах Азії та Африки.

 

Верблюд під плугом. Індія

 

При плановій (або командно-адміністративній) системі панують державна власність на економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки, централізоване економічне планування. Такий тип економічної системи сьогодні характерний для Куби, КНДР.

Змішана система об’єднує елементи ринкової і планової економічних систем. Вона характерна для багатьох сучасних держав, прикладами яких є США, Росія, Китай, Франція, Швеція, Японія, Велика Британія.

Серед основних форм економічних систем переважає змішана, яка ввібрала найефективніші елементи ринкової і планової системи.

 

ТИПОЛОГІЯ КРАЇН СВІТУ. Слухаючи міжнародні новини, зверніть увагу на те, що є держави, про які говорять щодня і багато. Це США, Франція, Німеччина, Росія, Китай, Японія, Велика Британія, Італія, Польща, Іспанія, Індія. Рідше згадують Канаду, Бразилію, Австралію, Єгипет. А є країни, про які ви можете не почути й протягом життя: Бутан, Бруней, Беліз, Руанда, Кабо-Верде, Піткерн чи Сент-Люсія. Про них інформаційні агентства можуть згадати хіба в контексті природних чи соціальних катаклізмів, курйозних випадків чи надзвичайних подій. Чому так? Відповідь проста: вся справа в авторитеті держави, її ролі і значенні в сучасному світі, які формуються на основі багатьох якісних і кількісних характеристик, таких, як внесок у світову цивілізацію, кількість населення, розміри території, величина природно-ресурсного потенціалу, рівень економічного розвитку, частка в світовому виробництві чи в наданні послуг, рівень продуктивності праці, індекс людського розвитку, структура економіки та багатьох інших показників. Відповідно до них розрізняють різні типи країн.

 

Карта. Типи країн світу

 

Так, за розміром території серед країн світу виділяють: великі, площею понад 1 млн км2 (наприклад, Росія, Канада, США), середні, площа яких змінюється у межах 100 тис. – 1 млн км2 та малі, площею менш як 100 тис. км2. Окрему групу становлять мікродержави, площа яких не більша за 1 тис. км2 (Ватикан, Монако). Україна за цим показником посідає 44 місце.

Часто основою типології країн світу є дані соціально-економічного розвитку. Найважливішим економічним показником є валовий внутрішній продукт (ВВП), що становить, як ви вже знаєте, сукупну вартість усіх товарів і послуг, вироблених і реалізованих протягом року в країні. Економічну потужність країни визначає не лише загальний обсяг ВВП, а й його величина в розрахунку на одну особу. Ці показники дають змогу оцінити рівень соціально-економічного розвитку країни.

У нинішньому світі виділяється один економічний велетень – США, які за величиною ВВП переважають Китай удвічі. До економічних лідерів належать ті країни, в яких загальний обсяг ВВП перевищує 1 трлн дол. США.

В економічно потужних державах величина ВВВ становить від 500 млрд до 1 трлн дол. США. До країн із середньою економічною потужністю відносять ті, в яких загальний обсяг ВВП становить 100 – 500 млрд дол. США. В економічно малопотужних країнах обсяг ВВП менший від 50 млрд. У цій групі є економічні «карлики», річний обсяг ВВП в яких не перевищує 5 млрд дол. США. Це більшість невеликих за площею острівних країн, а також Бутан в Азії, Лесото, Гвінея-Бісау, Ліберія, Зімбабве в Африці. Україна ж на тлі світових економічних лідерів істотно програє. За економічною потужністю вона посідає місце в середині четвертого десятка держав світу в групі країн із середньою економічною потужністю, між Нігерією та Австрією. За загальним обсягом ВВП Україна поступається США більше ніж у 40 разів, Росії – у 6,5 раза, Польщі – вдвічі.

Величина ВВП у розрахунку на одного жителя країни – більш об’єктивний показник. Він дає змогу оцінити загальний економічний рівень розвитку країни та оперувати поняттями «бідна–багата» країна. Відповідно до величини цього показника країни світу об'єднано в п’ять груп:

1)   найбідніші, в яких на одну особу припадає менш як 1 000 дол. США за рік;

2)   бідні – 1 – 2 999 дол. США;

3)   країни середнього статку – 3 – 9 999 дол. США;

4)   заможні – 10 000 – 29 999 дол. США;

5)   багаті  – понад 30 000 дол. США (мал. 19).

 

Фактично всі найбідніші і бідні країни – це країни Африки та Азії (мал. 20). Десятку найбагатших країн світу очолює Ліхтенштейн, що в Європі. США і за цим показником підтверджують статус провідної держави світу.

Відповідно до сукупності показників, серед яких головними є величини ВВП, національний дохід (частина вартості суспільного продукту, що залишилася після відшкодування матеріальних витрат), ступінь сформованості господарства та його управлінські структури, а також враховуючи співвідношення між сферою обслуговування, аграрним і промисловим секторами економіки, країни світу поділяють на чотири групи: 1) економічно розвинуті; 2) країни постсоціалістичного розвитку; 3) соціал1стичні країни; 4) країни на шляху розвитку (або країни, що розвиваються). До кожної із зазначених груп входять країни, які мають як спільні особливості, так і значні відмінності.

Економічно розвинуті країни, яких близько 40, посідають провідні місця в світовому господарстві практично з усіх показників. Це держави з розвинутою сферою обслуговування, багатогалузевим промисловим виробництвом, інтенсивним високотоварним сільським господарством, ефективною транспортною системою та дієвим соціальним захистом. Саме в цих країнах найвищий рівень розвитку науки і наукомістких виробництв, значне зосередження світового капіталу, високий рівень життя населення. Серед економічно розвинутих країн виділяють кілька груп:

·         країни "великої сімки" (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада);

·         малі високорозвинуті західноєвропейські країни (наприклад, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Австрія);

·         країни переселенського капіталізму (Південна Африка, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль);

·         країни з середнім економічним потенціалом (Ісландія, Ірландія, Португалія, Греція, Іспанія, Туреччина, Республіка Корея тощо).

До групи країн постсоціалістичного розвитку належать:

·         центральноєвропейські та прибалтійські країни, що здійснили політичні та економічні реформи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Сербія, Хорватія, Словенія, Естонія, Латвія, Литва та ін.);

·         молоді пострадянські держави (Росія, Україна, Білорусь, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан, Таджикистан).

До групи соціалістичних країн централізованого планування належать Куба, КНДР, Китай.

Найбільш численною групою (понад 100 країн) є четверта – країни на шляху розвитку: їх часто називають країнами «третього світу». Серед них розрізняють:

·         країни нової індустріалізації (Південна Корея, Сингапур, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Мексика, Бразилія, Аргентина, Уругвай, Чилі);

·         країни великого потенціалу з відносно розвинутою економікою (Індія, Пакистан, Венесуела, Єгипет, Марокко, Туніс).

·         країни – експортери нафти з високим рівнем прибутку на душу населення (Саудівська Аравія, Оман, Кувейт, ОАЕ, Бруней, Катар, Ірак, Іран та ін.);

·         бідні країни з відсталою аграрною економікою (Афганістан, Центрально-Африканська Республіка, Нігер, Зимбабве та ін.).

 

Карта. Рівень економічного розвитку країн світу

 

Робота з картою

1.    У яких регіонах зосереджені найбідніші країни світу?

2.    Назвіть регіони, де зосереджені багаті країни світу.

3.    До яких груп за величиною ВВП у розрахунку на одну особу належать країни Південної Америки?

 

Запитання і завдання

1.    Розкажіть, які розрізняють основні політичні системи суспільства. Які з них є домінуючими в сучасному світі?

2.    Чим різняться між собою ринкова та планова економічні системи? Які форми економічних систем переважають у світі?

3.    За якими показниками країни об’єднують у групи?

4.    Охарактеризуйте групу економічно розвинутих країн?

5.    Наведіть приклади постсоціалістичних країн.

4.    Які підгрупи розрізняють в групі країн, що розвиваються.