Зовнішні міграції (конспект)

Міграція – з латини – переселення. Зовнішні міграції – це переміщення населення з однієї країни в іншу зі зміною місця постійного проживання назавжди або на тривалий період. У зовнішніх міграціях розрізняють еміграцію – виїзд зі своєї країни до іншої та імміграцію– в’їзд до країни громадян іншої держави. На кількість населення країни впливають зовнішні міграції, зокрема імміграції сприяють механічному приросту населення країни. Різниця між кількістю емігрантів та іммігрантів має назву сальдо міграції. Воно може бути додатнім (у випадку переважання прибулих людей) і від’ємним, якщо кількість тих, хто залишив країну, більша, ніж кількість тих, хто до неї приїхав.

Зовнішні міграції відбувалися завжди. Вони відіграли велику роль у розвитку людства, зокрема у формуванні національної структури населення багатьох держав (США, Канада, Австралія, країни Південної Америки тощо). Причини зовнішніх міграцій можуть бути економічними, політичними, релігійними, сімейно-побутовими, екологічними, природними (пов’язані зі стихійними явищами – землетрусами, засухами тощо). Економічні чинники є головними і спричиняють основну кількість мігрантів світу. За економічними причинами розрізняють трудові міграції (пошук роботи) і відплив умів (пошук високооплачуваної інтелектуальної роботи вченими і людьми творчих професій).

Важливою проблемою, пов’язаною із зовнішніми міграціями, є проблема біженців. Близько 20 млн чоловік стали в останні роки вимушеними мігрантами – біженцями, внаслідок міжнародних і міжрегіональних конфліктів, громадянських воєн, стихійних негараздів, голоду й зубожіння. Кожна країна так чи інакше стикається з проблемами міграції, здійснюючи міграційну політику. В залежності від демографічної ситуації та запитів власних економік, національні уряди стимулюють або обмежують приїзд іноземців.