Урбанізація. Тривалість життя (конспект)

Населення світу проживає в поселеннях двох типів: міських і сільських. Міським є поселення, де більша частина людей працює у промисловості та сфері послуг. У сільському поселенні більшість жителів зайнята у аграрному секторі господарства. Слід зазначити, що єдиного для всіх країн критерію віднесення поселень до міських або сільських не існує. Деякі держави за такий приймають законодавчо закріплену кількість жителів у населених пунктах.

Урбанізація (з латини – міський) – це процес зростання міст, збільшення кількості міського населення, підвищення ролі міст у житті суспільства та поширення міського способу життя.

В 2000 р. у міських поселеннях проживало більше половини населення планети. Можна стверджувати, що урбанізація сьогодні набула глобального характеру. Сучасному її етапові притаманні три характерні риси.

1. Швидкі темпи збільшення частки міського населення:

на початок ХІХ ст. в містах проживало 3% населення світу;

на початок ХХ ст. в містах проживало 14% населення світу;

на початок ХХІ ст. в містах проживав 51 % населення світу.

 

2. Подальша концентрація населення та господарства у великих (понад 100 тис. жителів) містах і містах-мільйонерах.

В 2000 р. у світі налічувалося близько 400 міст-мільйонерів. Найбільшим містом світу вважають Токіо, в якому проживає понад 26 млн жителів.

 

3. Розширення території міст і злиття близько розташованих міст, об‘єднаних між собою політичними, трудовими, культурно-побутовими, виробничими, адміністративно-управлінськими зв‘язками в єдине ціле – міську агломерацію (з латини – приєднувати).

 

На початку третього тисячоліття у світі налічувалось 20 міських агломерацій і кількість їх постійно зростає. Вищою стадією сучасного процесу урбанізації є утворення мегалополісів (з грецької – велике місто), які виникають у результаті злиття сусідніх агломерацій з утворенням єдиної інфраструктури. На кінець ХХ ст. у світі було шість мегалополісів, із яких:

три у США:

БосВаш – уздовж Атлантичного океану від Бостона до Вашнґтона з населенням близько 50 млн жителів;

Приозерний – на південному узбережжі Великих Озер, із населенням 35 млн жителів;

Каліфорнійський (18 млн жителів).

 

два в Європі:

Англійський (об’єднує агломерації Лондона, Бірмінґема, Манчестера, Ліверпуля);

Прирейнський (агломерації Рандстад у Нідерландах та Рейн-Рур, Рейн-Майн у Німеччині та ін.).

 

один в Японії

Токайдо (агломерації Токіо, Йокогами та Осаки-Кобе-Кіото).

 

Значні відмінності існують між країнами за рівнем і темпами урбанізації. Найвищого рівня досягнуто в розвинутих країнах; у більшості країн, що розвиваються, рівень урбанізації порівняно низький, але міське населення зростає швидкими темпами, що пов’язано з міграцією в міста сільського населення. Це явище називають несправжньою урбанізацією, тому що різке збільшення міського населення не супроводжується поширенням міського способу життя.

 

Під середньою очікуваною тривалістю життя демографи розуміють кількість років, які проживе дане покоління людей при умові, що протягом всього життя цього покоління смертність окремих вікових груп дорівнюватиме початковому рівню.

У світі, з розвитком цивілізації, існує загальна тенденція до зростання середньої тривалості життя, але серед країн цей показник істотно відрізняється. Так, в економічно розвинутих країнах він найвищий (75 років та більше), а в країнах, що розвиваються, – менше 60 років.

Серед країн, що розвиваються, дещо вищою очікуваною тривалістю життя виділяються Нові індустріальні країни Азії та Латинської Америки, країни-багаті нафтоекспортери (Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Оман, Бахрейн, Катар, Лівія, Бруней), а також заможні острівні країни Карибського басейну, Сейшельські Острови і Реюньйон (Франція) в Індійському океані, Науру, Ґуам (США) та деякі інші – в Тихому океані.

Найнижчі показники тривалості життя – у більшості країн Африки. Це пояснюється вкрай низьким загальним рівнем життя на континенті, незадовільним медичним обслуговуванням, частими військовими та міжетнічними конфліктами.

Природний приріст населення – це показник, який разом із показниками народжуваності та смертності характеризує динаміку безперервного відновлення поколінь людей, тобто процес відтворення населення. Величиною, що характеризує природний приріст, є коефіцієнт природного приросту. Він обчислюється як різниця між коефіцієнтами народжуваності та смертності (в розрахунку на 1 000 тис. населення).