§ 38. Нові індустріально-розвинуті країни світу.

§ 38. Нові індустріально-розвинуті країни світу.

Пригадайте

?

  1. На які групи можна поділити країни, що належать до складу нових індустріальних країн світу?
  2. Які риси характеризують нові індустріальні країни світу?
  3. Які історичні особливості розвитку нових індустріальних країн світу є для них спільними?


Південна Корея

Візитна картка

Площа:98,5 тис. км2

Населення:48 509 000 (2010)

Столиця:Сеул

Офіційна назва:Республіка Корея

Державний устрій:парламентська республіка

Законодавчій орган:однопалатні Національні збори

Глава держави:президент

Адміністративний устрій:унітарна країна (дев’ять провінцій і шість міст центрального підпорядкування)

Поширені релігії:буддизм, конфуціанство, християнство (протестанти)

Член ООН

Державне свято:День проголошення республіки (9 вересня), День заснування держави (3 жовтня)

ЕГП та природно-ресурсний потенціал. Держава розташована в Східній Азії, на Корейському півострові, омивається водами Японського і Жовтого морів, межує з КНДР 38-ою паралеллю, має морські кордони з Китаєм та Японією. Найбільш тісні зв’язки підтримує також з країнами Заходу та США. Уряд країни намагається активізувати зовнішні зв’язки та економічну співпрацю з Північною Кореєю. Поверхня країни представлена низькими пагорбами, широкими долинами та хребтами Тхебек і Кьонсан, вища точка країни г. Халласан (1950 м.) розташована в острівній частині. Хвойно-листяні ліси покривають 2/3 території країни. Зима суха та холодна літо вологе та спекотне. Середні температури коливаються від -90C взимку до +290C влітку.

У надрах країни є поклади кам’яного вугілля, залізної та марганцевої руд, міді, свинцю, цинку, нікелю, олова, вольфраму, молібдену, урану, золота, срібла, торію, азбесту, графіту, слюди, солі, каоліну, вапняків, але власної мінеральної бази недостатньо для розвитку економіки.

Населення країни майже на 99,8 % складається з корейців, є 20-тисячна китайська община, офіційна мова – корейська. Щільність населення 490 чол. км2. Міське населення складає близько 81 %. Перед початком Другої світової війни задоволено багато корейців мігрувало до Китаю, Японії і СРСР. Близько 3,3 млн чол. повернулися в країну після 1945. Близько 2 млн корейців бігли з Корейської Народно-демократичної Республіки в Республіку Корею. Найбільші міста Сеул, Сувон, Теджон, Кванджу, Пусан, Ульсан, Тегу.

Сеул, столиця республіки, найбільший транспортний вузол (міжнародний аеропорт Кимпо, морський порт Інчхон), культурний, науковий, фінансовий і економічний центр країни, належить до найбільш густонаселених міст світу.

Вперше місто згадується у I ст. н.е., у XIV ст. називалося Ханьян, сучасну назву, яка означає «столиця», місто отримало у 1948 р. після оголошення його столицею Південної Кореї.

Разом з Інчхоном економіка міста дає близько 50 % промислового виробництва країни. Працюють підприємства легкої, текстильної, автомобільної, радіоелектронної, хімічної, цементної, паперової, гумової, шкіряної, керамічної промисловості. Розвинені металургія, машинобудування. У 1974 р. побудовано метрополітен. Планування міста в окремих частинах дуже залежить від горбистого рельєфу. Ряд районів старого міста забудовані сучасними висотними будівлями.

В Сеулі розташовані Академія наук, Академія мистецтв, Сеульський національний університет, Корейський університет, університети Ханьян і Соган, Національний музей, театр традиційного танцю, драматичний та оперний театри.

Економіка країни посідає 12-е місце в світі за величиною ВВП. Розвинене наукоємне машинобудування, електроніка. Широкомасштабним американським, японським і західноєвропейським інвестиціям країна завдячує політикці економічної відвертості для зарубіжних інвесторів (з 1979 р.). З кінця 80-х років минулого століття власні корейські компанії-конгломерати – всесвітньо відомі концерни «Самсунг», LG та інші стали конкурувати із західними транснаціональними компаніями. ВНП на душу населення складає близько 18 000 $. Промисловість. Промисловість дає 25 % ВВП країни, в ній зайнята чверть працездатного населення. Більшість підприємств – невеликі, родинні підряди, невелике число фірм представлене на національній фондовій біржі. Близько 20 великих компаній виробляють до третини всієї промислової продукції. Промислове виробництво Республіки Кореї змістилося від текстильних до електронних, електротехнічних товарів, машин, судів, виробництва нафтопродуктів і сталі.

Гірничодобувна галузь промисловості зайнята розробками графітових родовищ, видобутком каоліну, вольфраму і низькоякісного вугілля, яке використовується в енергетиці. Економіка Республіки Корея, як і японська економіка, є свідченням того, що багатою країна може бути і завдяки довізній сировині.

Сільське господарство складає невеликий відсоток ВВП але повністю забезпечує населення продовольством та створює його залишки, що йдуть на експорт. У нім зайнято сьома частина працездатного населення. Після земельної реформи 1948 значну частину крупних господарств було реструктуровано, в даний час тут переважають невеликі родинні ферми, які оброблюють майже п’яту частину території країни. Половина земель зрошується. Уряд закуповує велику частину урожаю за стабільними цінами.

Основна культура – рис (дає 2/5 вартостей всієї продукції галузі). Окрім рису вирощуються ячмінь, пшениця, соя, картопля, овочі, бавовник, тютюн. Розвинене садівництво, культивування женьшеню, рибальство вилов морепродуктів, галузь повністю забезпечує потреби населення, а надлишки риби і морепродуктів експортуються). На родинних фермах розводяться свині і велика рогата худоба.

Транспорт. Тоннаж морського торгівельного флоту країни складає понад 12 млн т дедвейту. Головними морськими портами є Пусан, Ульсан, Ічхон. В середині країни для судноплавства використовуються також річки. Залізничний транспорт розвинутий набагато гірше за автомобільний, протяжність доріг яких складає 7 та 60 тис. км. відповідно. В Сеулі та Пусані працюють міжнародні аеропорти.

Зовнішньоекономічні зв’язки. Головними зовнішньоторговельними партнерами країни є США, Японія, країни Південно-Східної Азії. Експортує країна продукцію оброблювальних галузей – транспортне обладнання, електротехніку, автомобілі, судна, хімікати, взуття, текстиль, продукцію сільського господарства. Імпортує нафту і нафтопродукти, мінеральні добрива, продукцію машинобудування, продовольство.

Сінгапур

Візитна картка

Площа:647,5 км2

Населення:4 658 000 (2010)

Столиця:Сінгапур

Офіційна назва:Республіка Сінгапур

Державний устрій:республіка

Законодавчій орган:однопалатний парламент

Глава держави:президент (обирається строком на 6 років)

Адміністративний устрій:унітарна республіка

Поширені релігії:даосизм, конфуціанство, буддизм

Член ООН, АСЕАН, з 1965 входить в Співдружність

Державне свято:день незалежності (29 серпня)

ЕГП та природно-ресурсний потенціал. Сінгапур держава в Південно-Східній Азії, на о. Сінгапур та прилеглих 58 дрібних островах, біля південної частини півострова Малакка. Найбільшим багатством острова вважають зручну глибоководну гавань у південно-східній його частині. З півночі острів Сінгапур відділяється від Малайзії протокою Джохор завширшки близько 1 км, береги якої сполучені греблею. Від Індонезії відділяється на заході Малаккською протокою. Рельєф острова рівнинний, береги низовинні значно заболочені, мають значну кількість заток типа естуаріїв. На південному-заході скупчення коралових рифів. Найвища очка острова горб Букіттімах (177 м).

Клімат мусонний екваторіальний з відсутність чітко виражених пір року. Температури протягом всього року постійні від +26 до +280C. Висока вологість і дощі спостерігаються протягом всього року, до 2440 мм опадів на рік. Сезон мусонних дощів триває з листопаду по лютий. На островах є залишки вологих тропічних лісів, мангрові чагарники, міста відпочинку перелітних птиць що мігрують. В країні відсутні родовища корисних копалин, навіть питну воду водопроводом постачає сусідня Малайзія і тільки на шельфі біля півострова Малакка відкриті родовища нафти і природного газу.

Населення. Майже все населення країни мешкає в її столиці – місті Сінгапур, окрім нього на острові є ще декілька населених пунктів.

Вихідці з переважно південних провінцій Китаю складають 77,4 % населення країни, 14,2 % малайці, 7,2 % – індійці і 1,2 % вихідці з Бангладеш, Пакистану, Шрі-Ланки, Європи. Майже третина населення сповідує буддизм, п’ята – конфуціанство є християнство, іслам, індуїзм.

Сінгапур – одна з найбільш густо населених країн світу з щільністю понад 4884 чол. на км2. Сінгапур, столиця однойменної держави Сінгапур. Розташований на низовинній прибережній території річок Каланг і Сінгапур на південному березі острова Сінгапур і прилеглих дрібних островах Сінгапурської протоки. З півостровом Малакка зв’язаний залізною і автодорогою.

Сінгапуром місто стало називатися з 1299 р. (у перекладі з санскриту - «Місто Лева»). Завдяки своєму вдалому розташуванню на острові Сінгапур, місто стало перехрестям морських доріг торговців з Індії, Китаю, Сіаму (Таїланду) та індонезійських держав. За часи своєї історії місто неодноразово розграбовувалося та руйнувалося яванцями та португальцями. З 1824 р. Сінгапур був визнаний володіннями Англії і більше століття прослужив її головною військово-морською і торгівельною базою як «східна перлина британської корони».

У 1959 р. Сінгапур став столицею «самоврядної держави» Сінгапур, а з грудня 1965 р. столицею незалежної Республіки Сінгапур.

Сінгапур складається з декількох районів, що контрастують один з одним: центральний або колоніальний і діловий квартали, Чайнатаун і Маленька Індія, малайський район.

Сьогодні Сінгапур один з найбільших торговельно-промислових, фінансових і транспортних центрів Південно-Східної Азії; один з найбільших в світі портів з вантажообігом понад 400 млн т на рік; тут діє міжнародний аеропорт Чанги; сінгапурська валютна біржа четверта в світі після Лондонської, Нью-Йоркської і Токійської; найбільший в Південно-східній Азії центр електронної промисловості. В місті працюють металообробні, електротехнічні, суднобудівельні і судноремонтні підприємства. Нафтопереробна промисловість міста переробляє понад 20 млн т сирої нафти на рік. Розвинені також хімічна, харчова, текстильна, легка промисловість, первинна обробка каучуку та іншої сільськогосподарської сировини. В місті працює близько 135 великих банків, одна з найбільших в світі каучукова біржа.

Сінгапур значний науковий і культурний центр Азії. При Сінгапурському університеті, що був заснований у 1949 р. працює Центр економічних досліджень, є в місті також Наньянський університет, Політехнічний інститут, Технічний коледж, Інститут по вивченню Південно-східної Азії, Інститут архітектури, наукові суспільства і асоціації. Національна бібліотека, заснована у 1884 р. налічує понад 520 тис. томів.

В місті є Національний і художній музеї, музеї філателії, флоту, Меморіали Другої світової війни, національний театр, концертний зал «Вікторія», Центр драми, численні театри та кінотеатри, китайська вулична опера «Вайанг», ботанічний сад із садом орхідей, морський акваріум, парк птахів і рептилій і зоопарк, численні пам’ятки архітектури, індуїстські, конфуціансько-буддійські, буддійські храми та мусульманські мечеті.

У північно-східній частині будується так зване «місто XXI століття». На островах нового західного порту Джуронг створено крупний нафтопереробний завод. Біля Сінгапуру розташовано декілька невеликих островів один з яких, острів Сентоза став курортною зоною міста.

Економіка. Країна – один з найбільших торговельно-промислових, фінансових і транспортних центрів Південно-Східної Азії основу економіки якої складають традиційні зовнішньоторговельні операції (головним чином реекспорт), а також експортні галузі промисловості, що працюють на імпортній сировині. Сінгапур є найбільшим інвестором в економіку Індонезії, Малайзії і В’єтнаму. За обсягами інвестицій він поступається лише Японії.

Урядом країни було зроблено енергійні заходи для стимулювання економічного розвитку: надано значні податкові пільги промисловцям, підприємства яких випускали експортну продукцію; було введено пільги для інвесторів у промислове виробництво і експортерів. У 1990-х рр. Сінгапур стає одним з найбільших регіональних і міжнародних центрів торгівлі, фінансів, маркетингу і розробки новітніх технологій. За рівнем комп’ютеризації він вийшов на друге місце в Азії після Японії.

Промисловість. Промислові підприємства країни працюють на імпортній сировині. Вироблену з довізної сировини продукцію часто імпортують. В країні працюють підприємства металообробки, електротехнічної, радіоелектронної, оптико-механічної, авіаційної, сталеплавильної, суднобудівельної і судноремонтної, нафтопереробної, хімічної, харчової, текстильної, легкої галузей промисловості. Сінгапур посідає друге в світі місце (після США) за виробництвом пересувного свердловинного устаткування для розробки нафтових родовищ морського шльфу, друге місце (після Сянгана) з обробки морських контейнерів, третє місце (після Х’юстона та Роттердама) з переробки нафти. Країна має високорозвинену військову промисловість. Тут працюють підприємства первинної переробки чаю, кави, натурального каучуку.

Сільське господарство посідає незначне місце в загальному обсязі виробництва. Культивують кокосову пальму, каучуконосну гевею, прянощі, тютюн, ананаси, овочі, фрукти. Розвивається свинарство, птахівництво, рибальство і морський промисел.

Транспорт. Сінгапур – один з найбільших (друге місце в світі за вантажообігом) портів у світі. Довжина залізниць 83 км, автодоріг понад 3 тис. км. Тоннаж морського торгівельного флоту 6,9 млн регістрових тонн брутто. Міжнародний аеропорт Чангі належить до найкращих у світі за показниками якості та ефективності обслуговування пасажирів. Він приймає до 36 млн пасажирів на рік, на його території розташовано понад 100 крамниць, 60 ресторанів, великий басейн та кілька безкоштовних кінотеатрів, 200 Internet зон з безкоштовним доступом до всесвітньої мережі та найбільша в Азії художня галерея.

Зовнішньоекономічні зв’язки. Країна експортує оргтехніку, нафтопродукти, телерадіоапаратуру. Значні кошти отримує економіка країни за рахунок продажу екзотичних риб та орхідей. Основні зовнішньоторговельні партнери: США, Японія, Малайзія і ін.

Місцерозташування на перетині торгівельних доріг із європейських держав до країн Далекого Сходу сприяло зростанню Сінгапуру і перетворенню його в найбільший порт реекспортної торгівлі в Південно-східній Азії. Сьогодні на реекспортні операції приходиться майже 30 % зовнішньої торгівлі. Це фінансовий та інвестиційний центр світового масштабу. Крупний центр міжнародних торгово-промислових виставок.

Імпорт складається з необхідного для країни продовольства (до 90 % потреб країни). Побудовано запасний водопровід із Індонезії. Щорічно країну відвідує понад 8 млн туристів, що приносить країні значні доходи.

Тайвань (як держава Україною не визнана)

Візитна картка

Площа:36,18 тис. км2

Населення:22,7 млн. чол.

Столиця:Тайбей

Офіційна назва:Тайванська республіка

Державний устрій:республіка

Законодавчій орган:Національні збори

Глава держави:президент (обирається на 4 роки)

Адміністративний устрій:унітарна держава

Поширені релігії:буддизм, даосизм, конфуціанство

Член ООН

Державне свято:День Тайваню (10 жовтня)

ЕГП та природно-ресурсний потенціал. Територія країни складається з острова Тайвань, архіпелагу Пенхуледао (Пескадорські о-ви), островів Цзіньмень, островів Мацзу, Парацельських островів, островів Пратас та Спратлі. Більше половини території займають гори є діючі вулкани, часто бувають землетруси. Рівнинні території островів покриті вологими тропічними лісами деревина яких є важливим природним ресурсом країни.

Клімат від субтропічного до тропічного мусонного з температурами повітря від +15 до +280С. щорічно випадає 1 500 – 5 000 мм опадів. Протягом з липня по вересень бувають тайфуни. З мінеральних ресурсів є нафта, природний газ, кам’яне вугілля, залізна руда, сіль, вапняки, мармур. Населення країни на 98 % складається з китайців, корінне населення островів – гоашань складає 1,5 %. Найбільш поширеною і офіційно визнаною релігією є буддизм, крім того поширені даосизм, протестантство, католицтво, іслам.

Найбільші міста: Тайбей, Гаосюн, Тайчжун, Тайнань. Тайбей, найбільше місто на острові Тайвань, адміністративний центр провінції Тайвань, столиця країни, найбільший промисловий та культурний центр в якому працюють підприємства металургії та машинобудування (виробництво електронних калькуляторів, магнітофонів, телевізорів, комп’ютерів), цементної, хімічної, деревообробної, харчової промисловості. Тут збудовано морський аванпорт Цзілун, міжнародні аеропорти Таоюань і Суншань. Головним містом Тайваню Тайбей став у 1956 р. У 2004 тут був зведений найвищий хмарочос «Тайбей-101» (509 м, 101 поверх), який став найвищою в світі спорудою. Нижні поверхи хмарочосу відведено під ресторани та магазини, а верхні під офіси. Саме в ньому працюють найшвідкісні ліфти в світі за допомогою яких лише за 39 секунд можна піднятися на 88 поверх з оглядовою площадкою.

Економіка. Програми об’єднання в єдину країну висувають і Тайвань, і КНР, проте істотні розбіжності між двома країнами не дозволяють це зробити.

З кінця 1980-х років минулого століття відновилися поїздки, розвиваються культурні, наукові і особисті зв’язки між громадянами двох частин Китаю. З 90-х років минулого століття почали активно розвиватися економічні і культурні контакти між Тайванем і материковим Китаєм. Тайваньські інвестиції в економіку Китаю зростають з кожним роком. Стосунки регулюються з обох боків неурядовими організаціями.

Тайвань – економічно високорозвинена територія, що входить до числа так званих «нових індустріальних країн». Його ВНП з 1995 р. дозволив країні увійти у двадцятку країн-світових лідерів, за резервами іноземної валюти країна займає друге місце в світі після Японії.

Промисловість країни характеризує високотехнологічна продукція відома на увесь світ. Тайвань виробляє таку кількість товарів та комплектуючих для світового комп’ютерного ринку, що дістав назви «Силіконового острова». Розвинені галузі оброблювальної промисловості: радіоелектронна, хімічна, приладо- і суднобудівельна, текстильна, шкіряно-взуттєва, швацька. Тайвань – найбільший в світі виробник камфори. Індустріалізація крани значно вплинула на стан її навколишнього середовища.

Сільське господарство. Для сільськогосподарського обробітку придатно лише 30 % території. Галузь дає лише 4 % ВВП. Фермери збирають 2-3 врожаї на рік. Вирощують рис, зернові, цукрова тростина, бетель, кокоси, бамбук, сорго, чай, ютютн, тропічні фрукти і овочі. Розвинені рибальство, свинарство, птахівництво.

Транспорт. Довжина залізниць близько 4 тис. км., автошляхів понад 17 тис. км. Основні порти – Гаосюн, Цзілун, Тайчжун, Хуалянь, Суао.

Зовнішньоекономічні зв’язки. За загальним обсягом зовнішньої торгівлі Тайвань посідає 14 місце в світі. Експорт країни складають текстиль, інформаційні технології, електронні вироби цукор, камфора, металеві вироби. Імпортують зброю, метали, нафту тощо. Основні торгівельні партнери – США, КНР, Японія.

Словник термінів і понять

Демілітаризація територіїв міжнародному праві означає ліквідацію, на підставі міжнародного договору, військових зміцнень і споруд на певній території, а також заборона містити на ній військові бази і війська. Розрізняються повна (Антарктика, Аландський арх., небесні тіла, включаючи Луну) і часткова демілітаризація (створення без'ядерної зони). У літературі термін «демілітаризація» вживається інколи в ширшому сенсі (демілітаризація економіки).

Дедвейт, повна вантажопідйомність судна, маса вантажу (корисний вантаж, суднові запаси, екіпаж), що приймається судном. Дедвейт при осіданні по вантажну марку є основною експлуатаційною характеристикою морського судна.

Вантажна марка, знак або ряд горизонтальних ліній на обох бортах судна в середині його довжини, який показує гранично допустиме його занурення залежно від пори року і району плавання.

<< § 37. Туреччина.

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus