§ 27. Російська Федерація.

§ 27. Російська Федерація.

Пригадайте

?

  1. З якими країнами Європи та Азії межує Росія?
  2. Як величина території держави впливає на різноманіття її природних умов і ресурсів?
  3. Які екологічні проблеми пов’язані з озером Байкал?


Візитна картка

Площа::17 075,4 тис км2

Населення:140 041 000 (2010)

Столиця:Москва

Офіційна назва:Російська Федерація

Державний устрій:федеративна республіка

Законодавчій орган:двопалатні Федеральні збори (парламент: Державна дума і Рада Федерації)

Глава держави:президент (обирається на 4 роки)

Адміністративний устрій:83 суб’єкта федерації: 21 республіка, 9 країв, 46 областей, 2 міста федерального значення – Москва і Санкт-Петербург, одна автономна область і 4 автономних округа. Вся територія розділена на 7 федеральних округів

Поширені релігії:християнство (православ’я), іслам, юдаїзм

Член: ООН, СНД (1991)

Державне свято:День прийняття Декларації про незалежність Росії (12 червня)

Федеративний устрій

ЕГП та природно-ресурсний потенціал. Росія – держава Східної Європи і Північної Азії. Межує з Північною Кореєю, Китаєм, Монголією, Казахстаном, Азербайджаном, Грузією, Україною, Білоруссю, Польщею, Литвою, Латвією, Естонією, Фінляндією, Норвегією. Має вихід до морів басейну трьох океанів Атлантичного, Тихого та Північного Льодовитого, на них припадає 2/3 усіх кордонів країни. За площею посідає перше місце в світі.

Поверхня країни має складну будову. В цілому поверхня території переважно рівнинна – до 70 % представляють собою рівнини та плоскогір’я. Велика частина європейської території Росії розташована в межах Східно-Європейської рівнини. На півдні – північні схили Кавказу, на північному заході – гори Хибіни. На схід від Уралу – Західно-Сибірська рівнина, оточена на півдні горами Південного Сибіру (Алтай, Саяни, гори Прибайкалля, Забайкалля). Між Єнісеєм і Леною розташоване Средньосибірське плоскогір’я, між Леною і Тихим океаном – хребти й нагір’я Північно-східної Азії. Схід країни належить до сейсмічно небезпечних. На півострові Камчатка знаходиться 120 вулканів, 23 з них є діючими. Територіально та географічно країну можна поділити на три великих природних регіони: європейська частина, Сибір, Далекий Схід.

Більша територія країни лежить в помірному кліматичному поясі. Клімат змінюється від морського на крайньому північному заході до різко континентального в Сибіру і мусонного на Далекому Сході. Середні температури січня від 0 до -500С, липня від +1 до +250С. Опадів випадає від 150 до 2000 мм на рік. У багатьох районах Сибіру й Далекого Сходу – багатолітня мерзлота. В межах Росії зафіксовано найнижчу температуру Північної півкулі: –720С в районі м. Оймякон (влітку тут зафіксовано +330С, амплітуда складає 1050).

Країна має значні запаси водних ресурсів. На її території налічується понад 120 великих та малих річок, найбільші з них Лена, Іртиш, Єнісей, Об, Волга, Амур, Північна Двина, Печора, Колима, Дон; найбільші озера – Каспійське, Байкал, Ладозьке, Онезьке, Ханка. Більшість річок є судноплавними, їх загальна судноплавна частина складає понад 400 тис. км.

З півночі на південь на території Росії розташовуються природні зони: арктичних пустель, тундри, лісотундри, лісів (тайга, мішані та широколистяні), лісостепова, степова, напівпустель. Значна територія Росії зайнята хвойними лісами, які поділяються за видовим складом на світлохвойну (сосна звичайна, модрина сибірська й даурська) і темнохвойну тайгу (ялина, ялиця, кедрова сосна). 2/5 території країни покрито лісами, це – найбільші запаси лісових ресурсів у світі. В багатьох районах Сибіру та Далекого Сходу – вічна мерзлота.

Мінеральна сировина має найбагатший перелік: нафта, природний газ, кам’яне та буре вугілля, торф, руди: залізні, марганцеві, кольорові метали: боксити, хроміти, ванадій, мідь, свинець, олово, нікель, цинк, кобальт, вольфрам, молібден, сурма, ртуть, уран, золото, платина, платиноїди, хімічна сировина: апатити, фосфорити, сірка, магнезит, азбест, слюда, графіт, калійна і кухонна, глауберова солі, алмази, напівдорогоцінне каміння (аметист, гранат, топаз), малахіт, нефрит, мармур тощо.

Населення. Росія – багатонаціональна держава із строкатим національним і релігійним складом населення, 80 % якого складають росіяни; крім них в країні проживає 156 народів, найбільш чисельні з яких – татари, українці, башкири, чуваші, чеченці, німці, білоруси, казахи, євреї, комі, буряти.

Основна релігія – християнство, більшість віруючих – православні (понад 90 %), є мусульмани, буддисти та інші. Значна кількість населення – невіруючі та скептики (це наслідки понад семи десятиліть атеїстичної діяльності радянської влади). Державною мовою є російська, народи країни розмовляють більш ніж на 100 мовах та діалектах, які в більшості належать до індоєвропейської, алтайської та уральської мовних сімей.

Середня густота населення – 8,5 чол. км2; понад 80 % всього населення проживає в європейській частині країни, що становить близько 30 % її території; міське населення складає 73 % від загальної кількості. Середня густота населення в європейській частині країни перевищує 100 чол. на км2. Ці цифри свідчать про нерівномірність розміщення населення територією держави та високий рівень урбанізації. Найбільші міста і разом з ними більша чисельність населення зосереджено у так званій «головній полосі розселення населення», що представляє собою уявний великий трикутник, вершинами якого є на півночі – Санкт-Петербург, на півдні – Новоросійськ, на сході – Красноярськ. В межах цього трикутника розташовано міста-мільйонери, в яких проживає п’ята частина всього населення країни. Міст-мільйонерів в Росії 10, більшість з них знаходиться в європейській частині країни: Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Новосибірськ, Єкатеринбург, Самара, Омськ, Челябінськ, Казань, Уфа.

«Аврора» – корабель-музей. Росія

Найбільшими міськими агломераціями Росії є Московська, Санкт-Петербурзька, Єкатеринбурзька, Нижньоновгородська. Три з них (крім Єкатеринбурзької) розташовано в європейській частині країни. Агломерації концентрують в собі основний науковий, культурний і промисловий потенціал країни.

Канали Санкт – Петербурґа

Сільське населення розміщено територією країни також нерівномірно. Найбільша кількість сільського населення – у степовій та лісостеповій зонах з кращими умовами для розвитку сільського господарства. На півдні європейської частини майже половина населення живе в селах.

Майже 70 % території країни складають малопридатні для життя райони Крайньої Півночі та прирівняні до них, де проживають не більше 8 % населення.

Демографічна проблема Росії полягає в низьких темпах народжуваності та низькій середній тривалості життя (чоловіків – 62 роки, жінок – 73).

Єкатеринбург, (з 1924 по 1991 рр. – Свердловськ), місто на східному схилі Середнього Уралу, берегах річки Ісеть, притоці річки Тобол. Крупний вузол залізних і автомобільних доріг, має 2 аеропорти та метрополітен. Місто засноване 1723 сподвижником російського царя Петра I, істориком і державним діячем Василем Татіщевим як гірничозаводський, культурний і торговельний центр на Уралі.

Основною галуззю промисловості є важке машинобудування (виробничі об’єднання «Уралмаш», «Уралхіммаш», «Уралелектротяжмаш», «Турбомоторний завод», заводи бурового й металургійного устаткування, транспортного машинобудування, підшипниковий, компресорний, інструментальний та інші); приладобудування, електротехнічна промисловість, заводи точної механіки, оптико-механічний, холодильників, Верхньо-Ісетський металургійний завод, гумотехнічних виробів, шинний, хіміко-фармацевтичні (медичних препаратів, антибіотиків, косметичний концерн «Калина»); виробництво будматеріалів, деревообробна, легка, хутряна фабрика), харчосмакова промисловість. Завод «Уральські самоцвіти» – відоме каменерізне виробництво.

В місті працює Уральське відділення Російської Академії Наук, близько 140 науково-дослідних, конструкторських і проектних інститутів і організацій. В культурному плані цікавими є будинки-музеї: Павла Бажова, Дмитра Маминого-Сибіряка.

Новосибірськ (з 1903 по 1925 рр. – Новоніколаєвськ), місто на південному сході Західно-Сибірської рівнини, на берегах річки Об. Вузол залізничних ліній і автодоріг, є річковий та аеропорт, метрополітен.

Новосибірськ – великий промисловий центр Західного Сибіру, основними галузями промисловості якого є електроенергетика (Новосибірська ГЕС); паливна і нафтовидобувна («Новосибірськнафтогаз», «Новосибірськвугілля»); металургія (металургійний завод, олов’яний комбінат); машинобудування: енергетичне та електротехнічне («Сибелектротяжмаш», електровозоремонтний), верстатобудування (ВАТ «Сибірський завод комплексного електроприводу», заводи важких верстатів і гідропресів), приладобудування, точне машинобудування, авіабудування, радіоелектронна промисловість, лісова й деревообробна, виробництво будматеріалів, текстильне машинобудування, хіміко-фармацевтична («Новосибірський завод медичних препаратів», «Новосибірськхімфарм»); легка, харчова.

В місті працює Сибірське відділення Російської Академії Наук, Новосибірський державний університет, аграрний і технічний університети, медична академія, консерваторія тощо. У селищі Краснообськ знаходиться Сибірське відділення Російської Академії сільськогосподарських наук; у селищі Кольцово – науково-виробниче об’єднання «Вектор», яке займається розробкою фундаментальних і прикладних питань біотехнології. У 28 км. на південь від центру Новосибірська розташовано Академічне містечко-комплекс науково-дослідних інститутів, житлових будинків, комунальних установ.

Самара (з 1935 по 1991 рр. – Куйбишев), місто на лівому березі річки Волга. Фортеця Самара була зведена у 1586 для охорони волзького торговельного шляху, у 1600 р. тут було влаштовано митницю й пристань. Сьогодні Самара – значний транспортний вузол із густою сіткою залізниць та автомобільних доріг, є річковий порт, аеропорт, метрополітен.

Основні галузі промисловості: авіакосмічне машинобудування (виробництво космічної техніки, літаків Ту-154, авіаційних двигунів), машинобудування та металообробка (завод «Автокран», «Волгабурмаш»), вантажопідйомна техніка, «Средньоволзький верстатобудівний завод», завод вимірювальних трансформаторів, підшипникові заводи, виробництво телевізорів «Каскад»; чорна й кольорова металургія, нафтопереробна, електротехнічна, виробництво будматеріалів, легка, харчова.

В місті – широка мережа наукових і освітніх установ: науково-дослідні та проектні інститути, університети.

Економіка. Росія – індустріально-аграрна країна, територія якої умовно розділена на 12 економічних районів (Північний, Північно-Західний, Центральний, Волго-В’ятський, Центрально-Чорноземний, Поволзький, Північнокавказький, Уральський, Західносибірський, Східносибірський, Далекосхідний, Калінінградська область).

До складу ВВП країни сільське господарство дає 4,1 %, промисловість – 41,1 %, сфера послуг – 54,8 % від загальної вартості.

Росія успадкувала майже 60 % потужного економічного потенціалу Радянського Союзу. Для господарства країни характерна складна багатогалузева структура з переважанням промислового виробництва, розгалуженим сільським господарством, потужною власною мінерально-сировинною базою, розвинутим науковим потенціалом, забезпеченістю кадрами високої кваліфікації (в Росії працюють понад 450 державних вузів, в тому числі близько 40 університетів).

Промисловість. Ринкова економіка країни базується на потужній гірничо-видобувній промисловості та паливно-енергетичному комплексі.

За показниками видобутку нафти країна посідає третє місце у світі. Західно-Сибірський і Волго-Уральский нафтогазоносні райони дають країні понад 350 млн тонн нафти на рік та понад 600 м3 газу (друге місце у світі). Кузнецький, Південно-Якутський, Печорський, Кансько-Ачинський, Нерюнгрінський басейни дають понад 300 млн тонн вугілля.

Гідроелектростанції, побудовані за часів радянської влади, негативно впливають на навколишнє середовище. Більшість з них утворили великі водосховища, забравши значні площі родючих земель із розміщеними на них поселеннями, пам’ятками історії та архітектури. Понад трильйон кВт годин електроенергії виробляють каскади потужних гідроелектростанцій на річках Волга, Кама, Ангара, Єнісей. Близько 70 % енергії дають потужні теплові електростанції в районах видобутку кам’яного та бурого вугілля, переробки нафти (Урал, Кузбас, європейська частина Росії). У країні працюють Курська, Воронезька, Ленінградська, Комсомольська та інші АЕС. Єдина енергетична система країни об’єднує енергетичні системи Центру, північного Заходу, Поволжя, Північного Кавказу, Уралу, Сибіру і Далекого Сходу. Крім традиційних, в Росії використовуються вітрова, припливна, геотермальна енергія. Крім Курило-Камчатської зони, теплова енергія використовується для теплопостачання на Північному Кавказі, Бурятії, Туві тощо.

Чорна металургія базується на власних значних запасах залізних (Курська магнітна аномалія, родовища Уралу, Західного Сибіру – понад 80 млн тонн) та марганцевих руд і коксівного вугілля. Виплавка сталі складає близько 60 млн тонн, чавуну 40 млн тонн. Найбільші заводи працюють у Магнітогорську, Челябінську, Нижньому Тагілі, Новокузнецьку, Череповці, Липецьку, Красноярську, Єкатеринбурзі, Старому Осколі та інших. В цілому на території Росії сформувалося три металургійні бази, що стали основою розвитку потужного широко розгалуженого машинобудування:

  • Центральна, з найбільшим комбінатом у Липецьку та Череповці, де поряд з традиційним доменним виробництвом широко використовують нові технології (порошкова та електрометалургія). База забезпечує роботу машинобудування промислово-розвиненої європейської частини країни.
  • Уральська, використовує довізне паливо з Казахстану та Кузбасу й переважно власну залізну руду, забезпечує сировиною потужне машинобудування Уралу. Металургійні комбінати повного циклу мають Магнітогорськ, Новотроїцьк, Нижній Тагіл, Челябінськ.
  • Сибірська, розвивається на власній сировині, дає чавун, сталь, прокат (Новокузнецьк, Красноярськ) численним машинобудівним заводам Сибіру.

Кольорова металургія базується на запасах власних кольорових руд та дешевій електроенергії:

  • мідна та алюмінієва промисловість – на Уралі (Челябінськ, Єкатеринбург, Орськ);
  • свинцево-цинкова – на Північному Кавказі (Владікавказ);
  • нікелево-кобальтова, алюмінієва, мідна – на Кольському Півострові (Мончегорськ, Нікель);
  • олов’яна, титано-магнієва, свинцево-цинкова, алюмінієва, нікелево-кобальтова – на Далекому Сході та у Східному Сибіру (Красноярськ, Норільськ, Красноярськ, Саяногорськ, Братськ, Дальнєгорськ).

Машинобудування, що базується на такій потужній металургійній базі, є достатньо багатогалузевим. Його підприємства орієнтуються на виробництво металу, на наявність кваліфікованих трудових ресурсів та науковий потенціал або на споживача готової продукції.

Машинобудування, що отримало значний розвиток ще за часів царської Росії, традиційно є найбільш потужним у європейській частині країни, на Уралі та Кузбасі.

В Росії отримали розвиток галузі важкого, різноманітного транспортного машино-, електротехнічного, сільськогосподарського, приладобудування, електронна промисловість, виробництво космічної техніки. Росія разом із США є лідером у освоєнні космічного простору. Будівництво космодрому у Плесецьку почалося ще у 1957 р., а у Капустіному Яру – в 1946 р., саме звідси було запущено серію геофізичних ракет «Вертикаль», штучні супутники Землі серії «Космос» та індійські штучні супутники «Аріабхата» та «Бхаскара» тощо. Важке машинобудування орієнтується на металургійні бази й найбільшого розвитку отримало на Уралі (Орськ, Єкатеринбург), в Центральній Росії (Бєлгород), у Сибіру (Красноярськ, Іркутськ, Чита). Найбільш розвиненою галуззю машинобудування є виробництво різноманітних транспортних засобів: легкові автомобілі – Москва, Тольятті, Нижній Новгород, Калінінград, вантажівки – Набережні Човни, Ульяновськ, літаки – Самара, Улан-Уде, Комсомольськ-на-Амурі, Ульяновськ (ОАО «Туполєв», завод «Авіастар»), Москва (КБ Ільюшина), Воронеж, Омськ; обладнання для залізничного транспорту – Коломна (тепловози), Брянськ (дизельні машини), Твер, Нижній Тагіл (вагони), Новочеркаськ (електровози), морські та річкові судна – Сєверодвінськ (підводне атомне суднобудування), Астрахань (суднобудування та судноремонт), Мурманськ (завод «Нерпа»), Владивосток, Нижній Новгород, Волгоград, Тобольськ.

Підприємство з виробництва літаків "Ил". Росія

Військово-промисловий комплекс належить до середнього машинобудування і базується на Уралі та в Середній Росії.

На наявність висококваліфікованих кадрів та наукової бази орієнтується електротехнічна, радіотехнічна, електронна промисловість, виробництво обчислювальної техніки, робототехніки, біотехнології. Ці виробництва розташовані у Центральній Росії – Москва, Санкт-Петербург, на Уралі – Єкатеринбург, у Сибіру – Новосибірськ.

Найважливіші райони хімічної та нафтохімічної промисловості (виробництво пластмас, мінеральних добрив, хімічних волокон, автопокришок та ін.): Центральний, північний Захід, Поволжя та Урал. Зміна технологій у хімічній промисловості сприяла зсувам у розміщенні виробництва, наприклад, якщо перші підприємства з виробництва натурального каучуку були «прив’язані» до районів вирощування картоплі (Ярослав, Єфремов, Воронеж), то згодом вони стали орієнтуватися на більш дешеву сировину – нафту (Тольятті, Стерлітамак, Омськ).

Близько 65 % території країни розташовано у зоні лісів. Лісова промисловість розвинена в північних і східних районах країни. Працюють всі ланки лісопромислового комплексу: заготівля, механічна та хімічна обробка деревини, целюлозно-паперова промисловість, лісохімія (виробництво каніфолі, скіпідару, дубильних речовин тощо). Виробництво концентрується переважно в лісозбиткових районах країни. Найбільшими центрами галузі є Іркутськ, Красноярськ, Братськ, Архангельськ, Котлас, Сиктивкар.

Розвинено виробництво будматеріалів, легка (головним чином текстильна) і харчова промисловість. Крім льону, підприємства текстильної промисловості використовують довізну сировину та синтетичні волокна потужної хімії полімерів. Налагоджено виробництво взуття, трикотажних виробів, швейне виробництво (Іваново, Москва, Ярославль, Вологда, Орєхово-Зуєво, Твер, Барнаул, Бійськ, Красноярськ, Іркутськ) та інші. В Якутії розробляються родовища алмазів

Сільське господарство Росії має чітко виражену зональну спеціалізацію. Понад 60 % валової продукції сільського господарства дає тваринництво, землеробство дає близько 40 %. У структурі тваринництва переважає молочне та м’ясо-молочне скотарство (степова зона) та м’ясошерсне вівчарство (південні степові, гірські райони), розводять коней (табунне утримання в Бурятії, на півдні Якутії та на базі племінних конезаводів), свиней, свійську птицю тощо. В тундрі розводять оленів, на Алтаї – кіз та маралів, у горах Туви та Бурятії – яків.

Сільськогосподарські угіддя складаються з ріллі, сінокосів і пасовищ. Більше 4/5 ріллі припадає на Центральний і Центрально-Чорноземний райони, Поволжя, Північний Кавказ, Урал і Західний Сибір.

Основні сільськогосподарські культури: зернові (жито, овес, ячмінь, пшениця), цукровий буряк, соняшник, картопля, соя, гірчиця, тютюн, махорка. Нечерноземна зона Центральної Росії є найбільшим у світі масивом вирощування льону-довгунця. Основні райони обробки: пшениці – Поволжя, Північний Кавказ, Західний Сибір, Урал і Центрально-Чорноземний район; соняшнику – Північний Кавказ, Поволжя й Центрально-Чорноземний район; цукрового буряка – Центрально-Чорноземний район і Північний Кавказ. Майже повсюдно вирощують картоплю. Овочівництво переважає у приміських зонах та на Північному Кавказі. Окрім того, Північний Кавказ, пониззя Дону, Нижнє Поволжя, Краснодарський край спеціалізуються на садівництві, виноградарстві, баштанних культурах. Далекий Схід є традиційною зоною вирощування сої.

Доля зрошуваних земель – 4 %, головним чином Північний Кавказ і Поволжя. Спеціалізація сільського господарства зумовила розвиток харчової промисловості: м’ясної, маслоробної та олійножирової, молочноконсервної та молочної, кондитерської та хлібопекарської, цукрової, спиртової та пивоварної.

Транспорт. Значний розвиток отримали усі види сухопутного, водного та повітряного транспорту.

Провідна роль у перевезенні вантажів та пасажирів належить залізничному транспорту. Експлуатаційна довжина залізниць 152, автодоріг – 949 (з твердим покриттям – 725), магістральних трубопроводів – 206, внутрішніх водних доріг – 101 тис. км. Європейська частина країни має радіальний малюнок мережі залізниць та автошляхів, в азіатській частині цей малюнок має чітко широтний лінійний напрям. Найважливіші вузли автосполучень: Москва, Санкт-Петербург, Новосибірськ, Хабаровськ, Адлер, Мінеральні Води. Потужні потоки транспортних сполучень спрямовано з Центру на Урал, Кавказ та Сибір. Автомобільна мережа майже повністю відсутня в північній азійській частині країни.

Річкова система об’єднана потужною мережею каналів у європейській частині Росії. Найбільшою водною магістраллю тут є Волга. Внутрішніми водними шляхами транспортують ліс, руду, вугілля, зерно, будівельні матеріали тощо. Найбільші водні системи: Біломорсько-Балтійський канал, канал ім. Москви, Волго-Донський канал, Волго-Балтійська водна дорога. Тоннаж морського торговельного флоту складає близько 10 млн тонн. Найважливіші морські порти: Санкт-Петербург, Ваніно, Новоросійськ, Мурманськ, Калінінград, Находка.

Морський порт. Росія

Трубопроводи використовуються для транспортування конденсату, газу, рідкого нафтового газу, нафти, очищеної продукції, води.

Зовнішньоекономічні зв’язки

Основу експорту Росії складає нафта й нафтова продукція, природний газ, деревина й лісова продукція, метали, продукція хімічної промисловості. Основними торговельними партнерами є Нідерланди, Італія, Німеччина, Туреччина, Білорусь, Україна, Китай.

Росія імпортує транспортні засоби, машини й устаткування, пластмаси, медичне обладнання та фармацевтичну продукцію, залізо і сталь, товари широкого вжитку, м’ясо, плоди й горіхи тощо. Ці товари імпортують з Німеччини, Китаю, України, Японії, США, Білорусі, Південної Кореї, Італії.

У Росії понад 100 курортів. Загальноросійське значення мають курорти на Чорноморському узбережжі Кавказу (Сочі, Геленджик, Туапсе та ін.), група курортів Кавказьких Мінеральних Вод (Єссентукі, Желєзноводськ, П’ятигорськ, Кисловодськ, де існують понад 130 джерел, а також запаси лікувальної грязі).

Словник термінів і понять

Електрометалургія, область металургії, що охоплює процеси здобування й рафінування металів і сплавів за допомогою електричного струму. Розрізняють методи електротермічний: плавка сталі в електричних печах і електрохімічний: електролітичне здобування алюмінію. До так званої спецелектрометалургії відносять різні види рафінуючих переплавок (електронно-променевий, електрошлаковий та ін.).

Порошкова металургія, виробництво порошків металів і виробів з них, їхніх сумішей і композицій з неметалами. Порошки виробляються механічним подрібненням або через розпилювання рідких вихідних металів, електролізом, високотемпературним відновленням, іншими методами. Вироби отримують через пресування з подальшою або одночасно термічною, термохімічною обробкою без розплавлення основного компонента. Методи порошкової металургії дозволяють виготовляти вироби з матеріалів, здобування яких іншими способами неможливо або економічно невигідно. Наприклад, з металів, що не сплавляються, композицій металів з неметалами За допомогою порошкової металургії отримують тугоплавкі й тверді матеріали й сплави, пористі, фрикційні та інші матеріали та вироби з них.

Загальна характеристика країн-сусідів України.

Пригадайте

?

  1. З якими країнами Україна має спільні кордони?
  2. З якими країнами – сусідами Україна має найбільш тісні економічні та культурні зв’язки?
  3. Як впливає фізико-географічне положення на розвиток економіки України?

<< § 26. Італія. § 28. Республіка Білорусь. Молдова. >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus