§ 22. Загальна характеристика країн Європи. (підручник)

Розділ ІІ

Регіони та країни світу

Тема 6. Країни Європи

Упродовж вивчення теми Ви з’ясуєте:
  • що являє собою політична карта Європи;
  • до складу яких економічних та політичних організацій входять країни Європи;
  • як географічне положення та природно-ресурсний потенціал впливає на розвиток економіки країн регіону;
  • які галузі економіки країн Європи є провідними;
  • які ніші історично посіли країни Європи в міжнародному поділі праці.

§ 22. Загальна характеристика країн Європи.

Пригадайте

?

  1. Які історико-географічні регіони виділяються в Європі?
  2. Як вплинула Друга світова війна на сучасну політичну карту Європи?
  3. Як змінюються країни Європи під впливом глобалізації?


З географічної точки зору Європа повністю лежить у Північній півкулі та омивається водами двох океанів: Північного Льодовитого й Атлантичного та їх морів. Вона не настільки велика (10 млн км2), як Азія, не така компактна, як Австралія, менш екзотична, ніж Африка, довжина її з півночі на південь набагато менша, ніж у Америки, але її рельєф, клімат, рослинний і тваринний світ доволі різноманітні та цікаві, а народи, що населяють Європу, мають давню та цікаву історію.

Назва частини світу походить з грецької міфології. Європа – дочка царя Фінікії Агенора була викрадена Зевсом, який обернувся биком. Вона перепливла море на спині цього бика та потрапила на острів Крит.

У сиву давнину Європа була колискою багатьох високорозвинених цивілізацій: егейської, еллінської, кельтської, римської тощо. Вона стала найбільшим в світі регіоном поширення християнства. З ходом історії до складу європейських народів долучилися вихідці з Африки, Азії, які принесли з собою свої релігії, звичаї, традиції. В минулому більшість країн Європи були або метрополіями великих колоніальних імперій (Іспанія, Португалія, Голландія, Англія, Франція тощо) або самі входили до складу великих імперій (Україна, Білорусь, Болгарія, Молдова тощо). Лише протягом ХХ ст. політична карта Європи кардинально «перекроювалася» тричі.

Більша частина території має помірний клімат, на заході – океанічний, на сході – континентальний, зі сніжною й морозною зимою. На півночі клімат арктичний і субарктичний, на півдні – середземноморський. Тут може бути дуже спекотно, як в Іспанії, а може бути сніжно та холодно, як у Фінляндії. Найбільші річки Європи: Волга, Дунай, Дніпро, Дон, Печора, Рейн, Вісла, Ельба, Одра, Рона, Луара, Тахо, найбільші озера: Ладозьке, Онезьке, Чудське, Балатон, Женевське.

Рельєф представлений різними формами. Більшість території має середню висоту 300 метрів над рівнем моря. Разом з тим гори Альпи, Піренеї, Карпати, Апенніни, Уральські піднімаються до середніх висот.

Природні зони змінюються з арктичних пустель, тундри, лісотундри, тайги, мішаних і широколистяних лісів до лісостепів, степів, субтропічних середземноморських лісів і чагарників і навіть напівпустель.

Традиційно в Європі географи виділяють такі регіони: Західну, Центральну та Східну Європу:

  • Західна Європа (Франція, Велика Британія, Ірландія, Бельгія, Німеччина та інші);
  • Східна Європа (до кінця 80-х років ХХ ст. до її складу включали соціалістичні країни та європейську частину СРСР);
  • Центральна Європа (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія та інші).

Сучасна Європа прагне не до розподілу на окремі частини, а до об’єднання. Найбільш яскрава ілюстрація прагнення до цього – встановлення Шенгенської зони для більш зручного безкоштовного руху осіб і гармонізації контролю кордонів між країнами Європи.

Загальна характеристика населення. Міста Європи. Сучасні дослідження свідчать, що вже 8 тис. років тому на території Європи мешкали пращури народів, які заселяють її сьогодні. Окремі народи (баски) живуть там і досі. Європою за цей довгий час прокотилося безліч хвиль міграції, що вплинули на мовний, етнічний, релігійний та расовий склад її населення.

Сьогодні в Європі переважають народи індоєвропейської мовної сім’ї: романські, що говорять на іспанській, італійській, португальській, румунській, французькій та інших мовах – на півдні та заході; німецькі (англійська, німецька з діалектами, скандинавські мови) – на півночі, північному заході та в центрі Європи; на сході й південному сході – слов’янські (білоруська, польська, російська, сербсько-хорватська, словацька, українська, чеська), сюди ж входять албанська й грецька мови. На кельтських мовах говорять ірландці, валлійці та шотландці у Великій Британії, бретонці у Франції. На мовах уральської мовної сім’ї говорять угорці, фіни, естонці. На тюркських мовах говорять турки, гагаузи й македонці, мальтійці говорять на семітських мовах.

Більш однорідним є населення Європи з точки зору його релігійної приналежності. До ХІІІ ст. християнство поширилося практично всім регіоном. Пізніше воно розкололося на католицизм і православ’я, в ході Реформації XIV ст. від католицизму відокремилося протестантство. Сьогодні католиків більше всього в Італії, Іспанії, Португалії, Франції, Ірландії, Бельгії, Австрії, Польщі, Литві.

В центрі Вільнюса

Православ’я – основна релігія в Греції, Болгарії, Росії, на Україні, в Білорусі. Протестантську релігію сповідує велика частина населення країн північної Європи, Великої Британії, Естонії, Латвії, Нідерландів. Іслам, який прийшов сюди разом із османською навалою, сповідають сьогодні турки, більшість албанців, частина болгар, емігранти з арабських країн. Серед євреїв, які живуть в Європі, поширений іудаїзм, а вихідці з країн Африки часто дотримуються традиційних для їхніх народів релігій і вірувань.

Середня тривалість життя населення порівняно до попередніх 80-90-х років минулого століття зросла майже на 3 – 4 роки і складає сьогодні: для чоловіків – 77,3, для жінок – 80,8 роки. За умови зниження темпів приросту населення через низькі показники народжуваності у переважній більшості країн регіону спостерігаються загальні процесі старіння нації. В багатьох країнах світу йде мова про збільшення обов’язкового пенсійного віку.

Розміщення населення територією Європи досить нерівномірне. Західна й Центральна Європа – найбільш густо заселені регіони світу, тоді як на півдні в Італії, Іспанії, країнах Балканського півострова щільність населення подекуди зменшується до 2 – 3 чоловік на км2.

За останні 20-30 років змінилася і структура зайнятості населення. Частка зайнятих збільшується насамперед у галузях невиробничої сфери, здебільшого у сфері обслуговування, і зменшується в галузях матеріального виробництва, особливо у сільському господарстві. Це також впливає на розміщення населення. Зростає кількість мешканців великих міст, створюються приміські зони, зменшується кількість населення у сільській місцевості.

Регіон має один з найвищих у світі рівень урбанізації. Сьогодні він сягає в окремих країнах 90 %. Характерною рисою урбанізації в Європі є те, що більша частка населення мешкає у великих містах та міських агломераціях, дедалі більшою тут стає концентрація населення. Найбільшими в Європі та одними з найбільших у світі є Рурска (5 млн осіб), Лондонська (13 млн осіб), Паризька (11 млн осіб) міські агломерації.

В регіоні утворилися великі мегалополіси: Англійський або Лон-Лів, до складу якого входять 30 міських агломерацій, найбільші з яких – Лондон, Бірмінгем, Лідс, Манчестер, Ліверпуль із загальною чисельністю населення 40 млн осіб. Довжина осі мегалополіса складає 400 км, а середня густота населення – 500 осіб на км2. Рейнській мегалополіс Рейн-Рур-Рандстадт простягнувся на 500 км від Роттердама до Майна. Його загальна площа 60 тис. км2, чисельність населення понад 40 млн осіб. Мегалополіс охоплює території Німеччини, Бельгії, Нідерландів і Франції. До його складу входять Рандстадт, що сформувався на території країн Бенілюкс, в його межах розташовані міста Амстердам, Роттердам, Гаага, Бюссель, Антверпен, Гент, Брюгге та французьке місто Лілль. Рурштадт як складова частина мегалополісу сформувався в межах території Німеччини, найбільші його міста: Дуйсбург, Ессен, Бохум, Дортмунд, Дюссельдорф, Кельн, Франкфурт-на-Майні, Мангейм, Карлсруе.

В європейських містах все більшої ваги набувають екологічно чисті види транспорту

Барселона, місто й порт на північному сході Іспанії, в межиріччі Бесос і Льобрегат, на березі Середземного моря, адміністративний центр автономної області Каталонія та провінції Барселона. Барселона була заснована карфагенянами у 3 ст. до н.е. Засновником поселення біля гори Монтжуйк вважається Гамількар Барка (Карфагенський полководець, батько Ганібала).

Сьогодні це друге після Мадрида місто Іспанії, а морський порт Барселони – один з найбільших на Середземному морі. В місті зосереджені найбільші банки, судно-, авто- та верстатобудівні підприємства. Працюють підприємства електротехнічної, текстильної, хімічної, целюлозно-паперової, поліграфічної, деревообробної, шкіряної, харчової та інших галузей промисловості.

У 1886 р. в місті встановлено пам’ятник Колумбу, саме звідси у 1492 р. після аудієнції у королеви Ізабелли він відправився у першу подорож до берегів Америки.

Барселона – значний науковий і культурний центр Іспанії та Європи. Старий університет міста засновано у ХV ст., працює астрономічна обсерваторія, є театр опери та балету, консерваторія, палац каталонської музики, оперний театр «Лісео», зоопарк, акваріум і океанаріум з більше ніж трьома тисячами видів морської фауни. У Барселоні добре збереглися і дійшли до наших днів пам’ятки архітектури всіх історичних епох, з якими пов’язано існування міста.

Лісабон, столиця Португалії, головний порт країни в гирлі річки Тахо. Заснований купцями Фінікії близько 1200 р. до н.е. Є легенда про те, що сам Одіссей заснував місто під час мандрів, пізніше місто було головним поселенням лузитан, завойовувалося аланами, свевами, вестготами, що володіли ним аж до арабського завоювання у 714 р.

Лісабон розташований на семи пагорбах, тому в місті багато сходів і фунікулерів, що додають йому особливу своєрідність. Архітектурні пам’ятники сильно постраждали від руйнівного землетрусу 1755 р. Найстаровинніші в місті: Патріарша церква, романський собор (1160-86) і готичний монастир кармелітів (1389-1423)

Сьогодні Лісабон – головний промисловий центр, в якому зосереджено більше третини промислового потенціалу країни. Тут працюють підприємства суднобудівельної, електротехнічної, хімічної, металургійної, легкої, текстильної, швейної, пробкової, скляно-керамічної, харчової промисловості. Сформувалися ряд промислових передмість:, курортні райони. У місті є міжнародний аеропорт і метрополітен.

Як культурний і науковий центр Лісабон відомий своїми музеями старовинного, сучасного, релігійного та народного мистецтва, карет, кахлів, декоративного мистецтва, є в місті драматичний театр, академія наук і університет, заснований в 1290 р.

Португальські рибалки

Відень, столиця Австрії. Археологічні дані показують сліди проживання людей на місці нинішнього Відня з часів палеоліту. У 1 тис. до н.е. тут були кельтське та іллірійське поселення. З 90 р. н.е. тут був римський військовий табір Віндобона (від кельтського «Білі поля»). Вперше під назвою Wenia згадується в літописах 881 р. Відень відомий як резиденція герцогів Бабенбергів, столиця держави Габсбургов, центр Священної Римської імперії, був захоплений угорським королем Матвієм Корвіном, двічі витримував осаду турецькими військами, був окупований військами Наполеона.

Сьогодні Відень – великий річковий порт і промисловий центр, що дає третину загальноавстрійської промислової продукції; центр машинобудування, суднобудування, хімічної, швейної, взуттєвої промисловості, туристичний центр і місцеперебування міжнародних організацій: ЮНІДО, МАГАТЕ, ОПЕК.

Основна частина міста розташована на правому березі Дунаю біля підніжжя Альп, невисокого і лісистого Центр міста є зосередженням тісних вузьких вуличок, оточеним підковоподібним бульваром Рінгштрассе, від якого променями розходяться вулиці, що ведуть до околиць.

Відень славиться своїми парками та палацово-парковими ансамблями: Нижній Бельведер, Верхній Бельведер, Шенбрунн. Одна з давніх будівель Відня – знаменитий готичний собор Св. Стефана (освячений у 1147 р.).

Софія, столиця Болгарії, розташована на висоті 550 м над рівнем моря на південній околиці Софійської улоговини. Заснована у I ст н.е. під назвою Сердіка (Serdica, від фракійського племені сердь) як римське військове поселення. У VI ст. імператор Юстініан спорудив тут храм Святої Софії, за яким пізніше названо місто. Софія належить до найбільш багатих на зелені насадження столиць Європи. Основні промислові підприємства (Кремиківський комбінат чорної металургії та комбінат проката кольорових металів) розташовані в північних і східних районах міста. Більше 17 % промислового виробництва країни зосереджено в столиці: машинобудування, верстатобудування, приладобудування, металургія, електротехнічна, хімічна, гумова, целюлозно-паперова, харчова, текстильна, легка промисловість.

До архітектурних пам’яток Софії належать церква Св. Георгія (IV ст.), Римська стіна (III-VI ст.), церква Святої Софії (VI ст.), Боянськая церква (1259), Буюк-мечеть (1474), Баня-баши-мечеть (1576), Чорна мечеть (1528) та інші.

Копенгаген, столиця Данії, розташована на островах Зеландія й Амагер біля протоки Ересунн. Адміністративний центр амта (амт – округ – адміністративно-територіальна одиниця в Данії). Копенгаген – великий промисловий центр, морський порт, міжнародний аеропорт (Каструп), що дає 40 % промислової продукції країни у вартісному вираженні: суднобудування, дизелебудування, приладобудування, електротехнічна, хімічна, легка, харчова промисловість, знамените виробництво виробів зі срібла та фарфору (Королівська фарфорова фабрика). У 2000 р. через протоку Ересунн збудовано цілий комплекс інженерно-технічних споруд довжиною 16 км, що пов’язав Копенгаген зі шведським містом Мальме переправою.

Вперше Копенгаген («купецька гавань») згадується у 1043 р. як село Хавн («гавань»), в 1167 р. єпископом Абсалоном побудовано замок і зміцнення, а з 1170 р. місто носить сучасну назву.

Великий культурний і науковий центр країни і Європи має три університети, найстаріший з них, Копенгагенський, засновано у 1479 р. Архітектурні пам’ятки міста: палаци Росенборг в стилі данського Ренесансу (музей королівської сім’ї), барочний Шарлоттенборг (Королівська академія витончених мистецтв; 1672-77). Недалеко від ратуші розташовано найстаріший в світі парк атракціонів «Тіволі» (1843) і недавно побудовано «Бела-центр», найбільший у Північній Європі павільйон для виставок, ярмарків і з’їздів. Символом Копенгагена стала знаменита бронзова Русалонька на каменях біля берега Ересунна.

Гельсінкі, столиця Фінляндії, адміністративний центр ляни Усума (ляни – губернія – адміністративно-територіальна одиниця у Фінляндії).

Місто засноване шведським королем Густавом І Вазою у 1550 р., планомірна забудова міста за регулярним планом почалася після пожежі 1808 р. У 2-ій половині XX ст. стали забудовуватися міста-супутники: Еспо, Ванта, Тапіола і Отаніємі.

В місті є порт на березі Фінської затоки, міжнародний аеропорт (Мальмі), метрополітен. Гельсінкі – основний промисловий центр країни, тут працюють підприємства машинобудування, суднобудування, електротехнічної, хімічної, текстильної, харчової промисловості.

У систему ансамблів історичного центру входять Торговельна й Сенатська площі. У 1640 р. засновано університет. Відомі музей-фортеця Свеаборг, Національний музей, музей «Атенеум», етнографія, просто неба в парку Сеурасарі, архітектурний музей, національний театр. Найбільші архітектурні пам’ятки міста: будівля колишнього Сенату (1818), кафедральний собор св. Миколи (1830-52), університет з обсерваторією та бібліотекою (1828).

Салоніки, адміністративний центр нома (ном – адміністративно-територіальна одиниця в Греції). Місто-порт Егейського моря на березі затоки Термаїкос, транзитний порт для держав Балканського півострова. Друге місто Греції. Великий економічний центр країни (нафтопереробна і нафтохімічна, металообробна, машинобудівна, текстильна, харчовосмакова та інші галузі промисловості). Щорік в місті проводяться міжнародні ярмарки.

Салоніки – батьківщина слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія. Найбільш древніми архітектурними спорудами є Римська тріумфальна арка Галерея (300 р. н.э.), багаточисельні візантійські церкви, у тому числі ротонда Св. Георгія (500 р.), базиліка Св. Димитрія (V ст.), базиліка Св. Софії (V-VIII ст.).

Загальні риси господарства. Запронований вище історико-географічний поділ Європи втрачає свій сенс у зв’язку з інтеграційними процесами у світовому господарстві. На території Європи ці процеси проявились в утворенні Європейського Союзу – якісно нового економічного, політичного й соціокультурного об’єднання країн. Для країн Євросоюзу ВВП на душу населення за даними на 2008 р. складає $33,800. За складом секторів економіки загальний ВВП формується з вартості продукції сільського господарства, яке дає 2 %, промисловості – 26,8 %, сфери послуг – 71,2 %. Зайнятість населення поділяється майже таким же чином: в сільському господарстві зайнято 4,3 %, промисловості – 26,4 %, сфері послуг: 70,3 %.

Прапор Європейського Союзу

Після Другої світової війни, коли економіка Європи являла собою майже суцільні руїни, в США було розроблено план Маршалла. Головною метою плану, висунутого держсекретарем Дж. Маршаллом 5 червня 1947 р., було поліпшення важкого економічного стану післявоєнної Європи та недопущення переходу європейських країн в соціалістичний табір. Згоду на участь в плані Маршалла дали 16 західноєвропейських держав: Велика Британія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція, Туреччина. Допомога надавалася з федерального бюджету США у вигляді безвідплатних субсидій і позик. З 1948 р. по 1951 р. США витратили за планом Маршалла близько 17 млрд доларів. Основну долю (близько 60 %) отримали Велика Британія, Франція, Італія та Західна Німеччина. 30 грудня 1951 р. план Маршалла офіційно припинив свою дію.

Країни-учасники були зобов’язані сприяти розвитку «вільного підприємництва», заохочувати приватні американські інвестиції, співробітничати в зниженні митних тарифів, поставляти в США деякі дефіцитні товари, забезпечити фінансову стабільність, створити спеціальні фонди в національній валюті, що вивільняється в результаті здобуття американської допомоги, витрачання яких контролювалося б США, регулярно звітувати про використання отримуваних коштів Адміністрації економічного співробітництва, яку очолили американські фінансисти та політичні діячі.

Сьогодні економіка в регіоні розвивається найбільш динамічно та високотехнологічно. Її основу складають чорна й кольорова металургія, машинобудування та металообробка, нафто-, вугле- і газохімія, нафтопереробка, цементна, хімічна, фармацевтична галузі, космічна промисловість, виробництво приладів і устаткування, пасажирського та комерційного транспортних засобів, індустріального устаткування, суднобудування, енергетика, електроапаратура, інструменти й автоматичні виробничі системи, електроніка й телекомунікаційне устаткування, рибна, продовольча та переробна промисловість, виробництво меблів, паперу, тканин, туризм тощо.

Економіка регіону представлена трьома основними секторами: приватним і державним, а також іноземним, частка якого зросла в останні роки з 25 до 30 %. В міжнародному географічному поділі праці економіка Європи представлена високоякісною продукцією машинобудування, на долю якого приходиться майже 2/3 експортної продукції. Наукова база, міські агломерації, розгалужена транспортна система, наявність висококваліфікованих освічених кадрів – все це стало основними факторами розвитку галузі.

За обсягами кінцевої вартості продукції другою галуззю економіки країн

Європи є хімічна промисловість. Підприємства орієнтуються як на власну, так і на імпортну сировинну базу. Країни Східної Європи орієнтуються на власні буровугільні (Белхатув – Польща, Північночеський – Чехія, Нижньолаузицький та Галле-Лейпцизький – Німеччина) та кам’яновугільні (Верхньосилезький – Польща) басейни. Країни Західної Європи (Велика Британія, Норвегія) орієнтуються на власні нафтові та газові родовища Північного моря, а також на нафту, що приходить в порти Європи. Хімічна промисловість тяжіє до трас нафто- та газогонів (в Італії, Франції, Іспанії, Польщі, Чехії та ін.).

Енергетика орієнтується на використання енергії атома та гідроресурсів. Найбільші гідроелектростанції споруджено на річках Дунай («Залізні Ворота»), Тахо, Дору (Португалія та Іспанія), Дордонь (Франція). Найбільші атомні електростанції працюють у Франції, Великій Британії, Німеччині, Бельгії, Чехії, Угорщині, Болгарії. Теплові електростанції орієнтуються на родовища бурого (Німеччина в районі Кельну та Котбуса, Чехія в районі Хомутова та Тепліце) та кам’яного вугілля (Польща – Верхня Сілезія).

Чорна металургія отримала достатньо високий рівень в країнах, які мають власну сировинну базу – Німеччина, Велика Британія, Франція, Бельгія, Люксембург, Іспанія, Польща, Чехія. Портові металургійні комбінати, що споруджені після Другої світової війни, орієнтуються на імпортну більш дешеву та якісну залізну руду (з Бразилії, Ліберії, Південної Африки, Канади, Австралії) або металобрухт. Останнім часом поширення набуло будівництво металургійних міні-заводів (Франція - Фос).

Підприємства кольорової металургії орієнтуються на імпортну сировину з країн, що розвиваються (Гвінея, Ямайка, Гана, Венесуела, Сурінам – боксити, Мексика, Чилі, Намібія, Замбія, Заїр – мідні руди). Територіально вони або орієнтуються на джерела енергії за умови відсутності рудної сировини (ФРН, Австрія, Норвегія, Швейцарія) або на власні рудні родовища (Франція, Італія, Угорщина, Румунія, Греція – боксити). Спеціалізується Європа на виплавлянні алюмінію та міді.

Легка промисловість, яка донедавна була галуззю спеціалізації багатьох країн Західної Європи, перемістилася в країни Східної Європи: країни Балтії, Білорусь, Польщу та на південь Європи – де ще є вільні трудові ресурси.

На півночі Європи у Фінляндії, Швеції та інших яскраво виражених лісонадмірних районах отримав розвиток лісоенергохімічний комплекс. Він включає в себе заготівлю деревини, виробництво пиломатеріалів, будівельних деталей, деревно-волокнуватих та деревно-стружкових плит, виробництво целюлози, картону, паперу; хіміко-механічну переробку деревини – отримання спирту, фурфуролу, кормових дріжджів; гідролізу деревної сировини – виробництво скіпідару, каніфолі, оцтової кислоти. Разом з цим розвивається машинобудівний комплекс, який забезпечує всі ці виробництва необхідним обладнанням і механізмами.

Найбільшим у світі портово-промисловим комплексом є ППК, що сформувався на базі Європорту в Роттердамі. Він має вантажообіг близько 300 млн т. на рік і обслуговує понад 300 тис. морських та 250 тис. річкових суден. Його гінтерланд поширюється не тільки на Нідерланди, а й на Бельгію, ФРН, Люксембург, Швейцарію та Австрію.

Нідерланди–країна тюльпанів

Після будівництва каналу Рейн – Майн – Дунай зона економічного впливу ППК поширилася і на придунайські країни Dін має свою спеціалізацію: припортова чорна металургія, прийом та переробка значних обсягів нафти, судноремонт та суднобудування.

Останнім часом, з подальшим розвитком науки в Країнах Західної та Центральної Європи набуває все більшого поширення створення науково-технологічних парків (технопарків). Так, у Франції їх вже налічують понад 40, в Німеччині – понад 20. Вони сприяють розробці нових технологій, подальшому економічному підйому країн.

Більшість країн Європи практично повністю задовольняють власні потреби з виробництва продукції сільського господарства, окремі з них зацікавлені в експорті продукції рослинництва (Іспанія, Італія, Румунія, Болгарія, Україна) та тваринництва (Велика Британія, Норвегія, Фінляндія) в інші країни. Значні зміни в розвитку сільського господарства відбулися в країнах Європи після Другої світової війни. Від дрібного селянського господарства в більшості країн Західної Європи (окрім країн півдня Європи, де ще залишилися дрібні фермерські господарства та орендарі) перейшли до високопродуктивного товарного фермерського господарства з високим рівнем механізації, автоматизації та хімізації.

Історичні та природно-кліматичні умови зумовили формування такої спеціалізації у сільському господарстві Європи: північноєвропейська, середньоєвропейська та південно-європейська.

На тваринницькій фермі. Ірландія

Північноєвропейський тип сільського господарства (Велика Британія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Ісландія) спеціалізується на високотоварному молочному тваринництві, птахівництві, свинарстві й вівчарстві та галузях рослинництва, що забезпечують їх кормову базу. Серед основних рослинних культур слід виділити незначні посіви технічних культур (льон, цукрові буряки), із зернових – овес та пшениця, здебільшого кормова.

Ферма з розведення лосося. Ісландія

Середньоєвропейський тип характеризується переважанням молочно-м’ясного скотарства, свинарства, птахівництва, вівчарства та достатньо високорозвиненого рослинництва: зернові культури – пшениця, ячмінь, жито; технічні культури – цукрові буряки, картопля, кукурудза; овочівництво, садівництво.

Південно-європейський тип відрізняє переважання галузі рослинництва над виробництвом продукції тваринництва. Це пов’язано передусім з середземноморським типом клімату (Іспанія, Італія, Греція), який дозволяє вирощувати субтропічні та тропічні культури: цитрусові, маслини, тютюн, мигдаль, горіхи, виноград, ефіроолійні культури, що використовуються у парфумерній, фармакологічній та харчовій промисловості.

В гірських районах (Австрії, Швейцарії, Іспанії, Франції, Румунії, Греції) розвинено пасовищне тваринництво, в районах великих міст – сільське господарство приміського типу, що забезпечує міських мешканців м’ясо-молочною продукцією, овочами, фруктами. Найбільш потужно воно працює в Німеччині, Нідерландах, Франції, Великій Британії, Бельгії, Польщі.

На святі виробників сиру. Нідерланди

Основні експортні продукти регіону: машини, засоби пересування, авіація, пластмаси, широкий перелік хімічної продукції, в тому числі фармація, паливо, залізо та сталь, кольорові метали, лісова, паперова й поліграфічна продукція, тканини, м’ясо, молочна продукція, рибопродукти, алкогольні напої, одяг, меблі, взуття, парфуми тощо.

Імпортують країни здебільшого машини, обладнання аеро- та морських портів та транспортні засоби, пластмасу, сиру нафту, хімікалії, тканини, метали, харчові продукти, одяг, а також сировину та напівфабрикати.

Принципових міжнародний суперечок щодо кордонів із сусідніми країнами в Європі немає, але Естонія не має жодних сухопутних прикордонних угод з Росією, Словенія обговорює свої сухопутні та морські кордони з Хорватією, Іспанія має територіальні й морські суперечки з Марокко через Гібралтар.

Словник термінів і понять

Територіально-виробничий комплекс– сполучення підприємств, для якого територіальна спільність є додатковим фактором ефективності за рахунок: тривалості взаємозв’язків і ритмічності виробничого комплексу; скорочення транспортних витрат; раціонального використання усіх місцевих ресурсів і сприятливіших умов для маневрування ними; створення оптимальних умов для поєднання галузевого, міжгалузевого та територіального керування.

Портово-промисловий комплекс (ППК) – форма територіальної організації морського господарства та прилеглих до нього територій, об’єднання морських портів, промислових підприємств, приморських селищ, соціально-виробничої інфраструктури, розташування яких у прибережній зоні викликано експлуатацією ресурсів суходолу й моря, забезпеченням зовнішньоекономічних та інших зв’язків.

Гінтерланд (від нім. hinterland)– територія, що тяжіє до певного центру, міста або кількох міст. Найчастіше визначення використовується щодо території, яка прилягає до портових міст.