§ 21. Глобальні проблеми людства.

Тема 5 Глобальні проблеми людства

Упродовж вивчення теми Ви з’ясуєте:
  • зміст поняття глобальні проблеми людства;
  • сутність, причини виникнення, особливості кожної з глобальних проблем, можливі шляхи їх розв’язання;
  • можливі наслідки прояву глобальних проблем на сучасному етапі розвитку суспільства

§21 Глобальні проблеми людства

Пригадайте

?

  1. Що розуміють під поняттям «глобальний»?
  2. Що ви знаєте про рух антиглобалістів?
  3. Які глобальні проблеми людства проявляються на території України?


На сьогодні різнобічна діяльність людини набула небувалого розмаху, охопивши майже всю земну кулю. Космічні апарати дають можливість практично миттєво зв'язатися по телефону з будь-якою точкою світу, а речовини промислових викидів виявлені навіть в Антарктиді. Балістичними ракетами можна уразити будь-яку ціль, де б вона не знаходилася. Жодна країна світу не може уникнути того або іншого впливу світової економіки й світових фінансових інститутів. Отже, цілий ряд проблем, що виникають перед людством, охоплюють всю земну кулю і навіть ближній космічний простір. Такі проблеми отримали назву глобальних (від фр. global — загальний, що походить від лат. globus — куля). Ці проблеми вивчаються багатьма науками, в тому числі й географією, хоч би тому, що в географічній оболонці Землі всі компоненти тісно взаємопов'язані завдяки кругообігу різних речовин і видів енергії.

Словник термінів і понять

Глобальні проблеми — проблеми, що охоплюють всю Землю, все людство, всі держави і що вимагають для свого вирішення спільних зусиль світової спільноти.

Глобальними вважаються багато проблем, серед яких можна виділити найважливіші: роззброєння та збереження миру на Землі, екологічна, продовольча, демографічна, енергетична й сировинна.

Будівлі-близнюки Всесвітнього центру торгівлі у Нью-Йорку стали об‘єктом найстрашнішого теракту 11 вересня 2001 року

Проблема роззброєння та збереження миру на Землі. Історію людства можна розглядати як історію воєн. Тільки у XX ст. відбулись дві світові й безліч локальних воєн (у Кореї, В'єтнамі, Анголі, на Близькому Сході та в інших регіонах). Лише після Другої світової війни до початку ХХІ ст. сталося більше 40 міжнародних і близько 90 внутрішньодержавних конфліктів, де загинули десятки мільйонів людей. При цьому якщо в міжнародних конфліктах співвідношення загиблих цивільних і військових приблизно рівне, то в громадянських і національно-визвольних війнах цивільного населення гине в три рази більше, ніж військових. І сьогодні на планеті продовжують існувати десятки точок потенційних міжнародних або міжнаціональних конфліктів.

Інколи об‘єктами терористичних атак стають пасажирські авіалайнери

Дослідники виділяють декілька причин виникнення воєн:

  • психолого-біологічна, суть якої полягає в природі людини. Це агресивність, суперництво, недовіра, потреба в гострих відчуттях;
  • необхідність у нарощуванні військової потужності – озброєна держава може захистити себе та своїх громадян. З такою державою рахуватимуться інші;
  • прагнення захопити нові території з їхніми природними ресурсами, населенням і господарством. Відомо, що кількість природних ресурсів на Землі обмежена, а чисельність населення неухильно зростає. Отже, є можливість регулювати її або воєннимии (каральними) заходами, або «гуманними» економічними методами, спричиняючи недоїдання, голод, хвороби й вимирання цілих народів.

Політична напруженість

В епоху «холодної» війни панувала доктрина ядерного стримування для забезпечення міжнародної стабільності й безпеки держав. Під ядерною стримуванням розуміють різновид зовнішньої політики держав в цілях зниження рівня воєнної небезпеки, активного стримування агресора від будь-яких спроб розв'язування воєнних конфліктів і воєн. У сучасному світі складається концепція ядерної багатополярності, тобто існування декількох держав з ядерною зброєю стримування. Побудова без’ядерного світу на даний час нереальна, тому що ядерна зброя залишатиметься одним з важливих елементів світової політики в досяжному майбутньому.

Військовий гелікоптер

Негативним є вплив мілітаризації (від лат. militaris – військовий), тобто військової потужності, не лише на економіку, але й на суспільство в цілому. Щороку в світі на військові потреби витрачається близько 1 трлн дол. Майже половину цих витрат несуть дві держави – США і Росія. В деяких країнах військові витрати перевищують 1/10 їхнього ВВП, насамперед в тих, які постійно втягнуті у воєнне протистояння (Північна Корея, більшість країн Перської затоки та ін.). Деякі небагаті по доходу на душу населення країни вкладають більше коштів у військову сферу, ніж в соціальну, наприклад Китай, Пакистан, Іран, Ірак, Сирія, Куба, В'єтнам та ін. На задоволення попиту на військові товари й послуги, за оцінкою ЮНЕСКО, працює 50 млн осіб, в розробках військового характеру беруть участь півмільйона вчених і конструкторів, або 1/5 науковців світу.

Спеціальний підрозділ по боротьбі з тероризмом. США

Особливо велику небезпеку складають арсенали ядерної зброї. Ядерну зброю мають 5 країн – членів «ядерного клубу»: США, Росія, Франція, Велика Британія, Китай. Перші дві мають по декілька десятків тисяч ядерних зарядів, останні – до однієї тисячі зарядів кожна. Крім того, ядерний арсенал є у так званих «нових ядерних держав» – Індії, Пакистану, Північної Кореї, Ізраїлю (формально не визнає наявність ядерної зброї), Лівії та Ірану (працюють над ядерними програмами).

Ця зброя може бути доставлена до цілей трансконтинентальними ракетами, що запускаються із стаціонарних установок, ракетами середнього радіусу дії – з мобільних установок, ракетами з надводних і підводних кораблів військово-морських флотів, бомбардувальниками, що несуть ядерні бомби.

Найбільший збиток військові витрати приносять бідним і найбіднішим країнам, тому що ці гроші могли б піти на розвиток промисловості, сільського господарства, будівництво, соціальні потреби, а не на закупівлю дорогого озброєння.

Під час військового конфлікту між Великою Британією та Аргентиною за Фолклендські (Мальвінські) острови, 1982 рік

На світовий ринок як і раніше надходить велика кількість озброєння, найбільшими експортерами якого на початку XXІ ст. були США, Росія, Велика Британія та Франція.

Від мілітаризації страждають різні сфери людської діяльності. З економіки вилучаються великі фінансові кошти, які могли б піти на вирішення соціальних, екологічних та інших проблем. На військові потреби витрачаються природні ресурси, які могли б бути використані в народному господарстві. Мілітаризація економіки призводить до вилучення з трудових ресурсів мільйонів людей, що знаходяться в арміях, які також доводиться утримувати. Багато грошей витрачається на військові науково-дослідні розробки. Виробництво зброї вимагає проведення його випробування, що приводить до тяжких екологічних наслідків.

Роззброєння (демілітаризація), тобто перехід військової економіки на виробництво мирної продукції, — процес складний, пов’язаний з міжнародною політикою, з конфліктами і з військовим суперництвом держав. Щоб перевести підприємства, які випускають продукцію військового призначення, на виробництво мирної продукції, необхідна конверсія (від лат.conversio — зміна, перетворення). Процес цей складний, оскільки вимагає великих витрат на технічне переозброєння підприємств, тимчасової втрати прибутків.

Стратегія багатьох країн в сучасну епоху спрямована на збільшення військових бюджетів. Тому замість демілітаризації економіки держав світу спостерігається гонитва озброєнь.

В перспективі в світі неминуче виникне проблема глобального дефіциту ресурсів, особливо енергоресурсів і прісної води, що сприятиме появі нових конфліктів.

Контроль над багатими на мінеральні ресурси регіонами світу часто стає причиною збройних конфліктів

Екологічна проблема. є результатом взаємодії людини та її господарської діяльності з навколишньою природою. Спочатку процес в основному обмежувався вилученням тварин (в процесі полювання, рибальства) і рослин (як продуктів харчування, опалення). Вже в далекі часи люди підпалювали трави в степах або ліси з метою полювання на звірів, а пізніше — для звільнення земель під ріллю. З розвитком землеробства, тваринництва і особливо промисловості вплив на природу посилювався, а в другій половині XX ст. у зв'язку з бурхливим розвитком промисловості й транспорту, демографічним вибухом, урбанізацією та випробуваннями ядерної зброї різко зріс. Негативна дія людини на природу виявляється у вигляді зниження якості та деградації її окремих компонентів, а також забруднення природи в цілому.

Охорона природи

Через Всесвітній фонд дикої природи фінансуються програми з охорони диких тварин і рослин

Забруднення виражається в надходженні у навколишнє середовище різноманітних хімічних елементів та їхніх сполук (твердих, рідких, газоподібних), що викидаються промисловими, сільськогосподарськими підприємствами, транспортом, міським комунальним господарством. Випробування ядерного та інших видів зброї, бойові дії забруднюють навколишнє середовище дуже небезпечними речовинами, особливо радіоактивними. Найбільший спектр забруднюючих речовин поставляють підприємства хімічної, потім — металургійної та нафтопереробної промисловості й електроенергетики. Сильним забруднювачем є транспорт, особливо автомобільний і авіаційний.

Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) сприяла ухваленню Стокгольмської конвенції (2001), згідно якої 12 найбільш високотоксичних хімікатів мають бути виключені з у всьому світі. Це — діоксин, поліхлориванні біфеніли та пестициди. Багато з них давно заборонені в промислово розвинених країнах.

Екологічні проблеми

Викиди двигунів внутрішнього згорання містять безліч небезпечних для природи і здоров'я людини речовин. Найбільш небезпечним є радіоактивне забруднення, що з’являється внаслідок випробувань ядерної зброї, аварій на АЕС і підприємствах з переробки радіоактивних елементів. Радіоактивні ізотопи, маючи тривалий період напіврозпаду, можуть зробити територію непридатною для життя протягом сотень тисяч і навіть мільйонів років.

Пожежа на нафтопереробному заводі

Сільське господарство також є інтенсивним забруднювачем природи. Найбільша кількість забруднюючих речовин потрапляє в ґрунти з мінеральними добривами, особливо фосфорними (радіоактивні ізотопи, рідкі та розсіяні хімічні елементи). В сільськогосподарських районах використовуються пестициди для знищення шкідників сільськогосподарських культур, дефоліанти —для боротьби з бур'янами. Ці речовини з ґрунту потрапляють в рослини, потім в організми сільськогосподарських тварин і людини. Тваринницькі комплекси також завдають шкоди природі.

Забруднюючі речовини надходять у всі компоненти природного середовища: повітря, воду, гірські породи, ґрунти, рослини й тварини. В організм людини продукти забруднення потрапляють з повітрям, їжею та питною водою.

Основні наслідки забруднення навколишнього середовища:

  • завдається шкода здоров'ю людини. Речовини - забруднювачі призводять до різних захворювань, а в деяких випадках навіть до смерті людей і сільськогосподарських тварин;
  • забруднені території стають малопридатними або взагалі непридатними для мешкання людей та їхньї господарської діяльності;
  • забруднення може привести до порушення здатності біосфери до самоочищення, її повного руйнування й загибелі людства.

Для того, щоб зменшити або зовсім усунути забруднення, необхідне дотримання наступних вимог:

  • на перших етапах будувати очисні споруди на підприємствах, а в перспективі створювати нові технології, що не призводять до забруднення природи;
  • здійснювати пошук альтернативних джерел енергії — енергії термоядерного синтезу, вітру, сонця, використання абсолютного вакууму і т.п.;
  • поступово, переходячи на нові технології, забруднені території можна рекультивувати, перетворити на придатні для заселення й господарського використання.

Йосемітський національний парк. Каліфорнія, США

Негативний вплив на людину здійснюють не лише забруднення, а й невидимі техногенні геофізичні поля, що вивчаються екологічною геофізикою. Цей електромагнітний вплив (електромагнітні поля промислового устаткування, побутових приладів, радіохвилі), який може негативно впливати на живі організми та людину, іонізуюче випромінення промислових підприємств і окремих механізмів. Шкідливо діють на здоров'я людей деякі фізичні поля: акустичне (шумове забруднення), вібраційне, електричне.

Під якістю природного середовища розумють ступінь придатності територій для конкретного виду освоєння (наприклад, для будівництва підприємств або виробництва сільськогосподарських культур). Погіршення якості навколишнього середовища може виникати не тільки при його забрудненні, а і в результаті інтенсивної вирубки лісів, надмірного випасу сільськогосподарських тварин, розорювання земель, будівництва транспортних шляхів, різних промислових об'єктів, накопичення промислових і побутових відходів (звалища) тощо.

Найінтенсивніше відбувається вирубка тропічних лісів, у меншій мірі — лісів помірного поясу. Вирубування тропічних лісів відбувається з інтенсивністю 20 га за хвилину, тобто за кожну секунду вирубується площа в 2 футбольних поля. За останні 40 років площа тропічних лісів зменшилась на 50 %. Якщо так триватиме, то через 30-40 років ці ліси зникнуть.

Лісовідновлення проводиться тільки в розвинених країнах. Вирубка лісів призводить до багатьох негативних наслідків. Ліси — своєрідні «легені планети». Природні комплекси лісів очищують повітря від пилу та шкідливих речовин, виділяють кисень. Рослини — практично єдині постачальники кисню в атмосферу Землі. Ліси зберігають ґрунти від ерозії завдяки густо переплетеній кореневій системі, є регулятором поверхневого й підземного стоків природних вод. При знищенні лісу рівень ґрунтових вод знижується, що приводить до обміління річок; зникає багато видів рослин і тварин; частково змінюється клімат. Все це необоротно збіднює генетичний фонд живої природи Землі. Вирубка лісів повинна супроводжуватися їх відновленням. Для цього необхідний розвиток розплідників деревних культур з подальшою висадкою саджанців на місце знищених лісів.

В результаті виверження вулканів значних ушкоджень зазнають ліси – легені планети

Величезний негативний вплив на навколишнє середовище здійснює опустелювання, тобто зростання площ, зайнятих пустелями. Опустелювання може бути викликане декількома причинами. Це і зведення лісів з подальшою ерозією ґрунтів, і пересихання річок, струмків, і надмірний випас худоби, коли тварини не тільки з'їдають рослини, але і витоптують їх. Ґрунти, позбавлені кореневої системи рослин, легко видуваються, що приводить до їх вітрової ерозії. Неправильна обробка сільськогосподарських земель може викликати руйнування ґрунтового покриву і появу пустинних ландшафтів.

Рослини на піщаних дюнах. Юта, США

Процес опустелювання найбільш інтенсивний в Африці в зоні Сахелі, де пустеля Сахара поступово переходить в напівпустелю і суху савану, що використовується як пасовища. Опустелювання також характерне для Південної Африки, Тихоокеанського узбережжя і Патагонії Південної Америки, Мексики, Аравійського півострова, центральних районів Азії, низки районів Австралії. Для боротьби з опустелюванням існують різні способи: створення лісозхисних смуг, висадження посухостійких рослин, регулювання випасу сільськогосподарських тварин, правильна обробка земель, відновлення лісів.

Забруднення атмосферного повітря

Інтенсивна господарська діяльність людини, в результаті якої щорік спалюється величезна кількість палива, приводить до вилучення з атмосфери великих об'ємів кисню й викидів вуглекислого газу (СО2), а також інших твердих, рідких і газоподібних сполук. Деякі вчені вважають, що збільшення концентрації СО2 в атмосфері приводить «парникового ефекту», коли нижній шар атмосфери нагрівається за рахунок поглинання молекулами води, вуглекислого газу й деяких інших газів частки теплового випромінювання поверхні Землі, нагрітої Сонцем.

Шкідливі викиди в атмосферу спричиняють руйнування озонового шару та утворюють парниковий ефект

Парниковий ефект може бути причиною потепління на Землі з подальшим таненням льодів Антарктиди, арктичних і гірських районів і підвищенням рівня води в Світовому океані на декілька десятків метрів, що викличе затоплення густозаселених низовинних районів материків, де проживають сотні мільйонів людей. Потепління також може привести до танення багатолітньої мерзлоти в полярних районах і зсуву природних зон до полюсів. Існує й інша точка зору на потепління клімату, яке пов'язане не із збільшенням концентрації СО2 в атмосфері, а з активізацією вікових ритмів сонячної активності. Надлишкова для біосфери кількість вуглекислого газу поглинається водами Світового океану й виводиться в осад у вигляді вапняків та інших гірських порід. У будь-якому випадку потепління клімату на 2 — 3 градуси приведе до збитку в 1 — 2 % світового валового продукту, а для країн, що розвиваються, у декілька разів більше.

Смог над Сан-Дієґо. США

Останнім часом багато суперечок ведеться з приводу «руйнування» озонового шару стратосфери й утворення «озонових дір» речовинами, що використовуються в аерозолях і холодильних установках. Озоновий шар оберігає живі організми на Землі від небезпечної дії короткохвильової ультрафіолетової радіації Сонця. Проте ряд учених вважає, що зміна озонового шару й утворення в нім «дірок» процес природний, не пов'язаний з техногенною діяльністю людей.

Екологічні проблеми є наслідком багатьох проблем і не можуть бути вирішені у межах окремої держави, тому що завдяки глобальному кругообігу речовини й енергії географічна оболонка є єдиним природним комплексом. Для вирішення екологічних проблем необхідні принципово нові, енергозберігаючі та не забруднюючі навколишню природу технології.

Обмеженість ресурсів деяких країн стимулює розвиток інтенсивного господарювання та впровадження сучасних технологій

Продовольча проблема. На початку XXI ст. продовольча проблема в світі загострилася, що обумовлено існуючими темпами зростання чисельності населення у порівнянні з виробництвом продовольства, різким скороченням площ орних земель і запасів прісної води, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції. Недоступність для багатьох держав хімізації, іригації, комплексної механізації також приводить до стабілізації або зниження обсягів виробництва продовольства, і зокрема найважливішого продукту землеробства — зерна.

За різноманітними оцінками, щороку на Землі від голоду помирають від 13 до 18 млн осіб, причому половина з них – діти. Кількість жертв голоду така, ніби кожні три дні на планеті вибухає бомба, еквівалентна до скинутої на Хіросіму.

За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, за 2008 р. число тих, які голодують, зросло в світі на 40 млн чоловік і досягло 963 млн. 907 млн тих, що голодують, проживає в країнах, які розвиваються. З них 65 % живуть в Індії, Китаї, Конго, Бангладеш, Індонезії, Пакистані та Ефіопії. На півдні Африки кожна третя людина страждає від хронічного голоду.

Часткове поповнення продовольства відбувається за рахунок ресурсів Світового океану. Наприклад, за останні півстоліття вилов океанічної риби збільшився майже в 5 разів. Але нерегульований вилов риби підриває ресурси океану. Нестача продовольства приводить не лише до недоїдання й голоду, а й до швидкого вичерпання придатних для ведення сільського господарства земель, до погіршення здоров'я населення, конфліктів і зростання напруженості в окремих регіонах.

Калорійність харчування. Охорона здоров’я

Жителі Землі в цілому досить забезпечені продовольством, але в одних регіонах і країнах відчувається брак продуктів харчування, а в інших — надлишок. Виділяють три види продовольства: природне, культивоване та промислове. Природне продовольство отримують в результаті збирання, полювання й рибальства. Землеробство і тваринництво, що дає людям продовольство практично в непереробленому вигляді, називається культивованим. Харчова промисловість виробляє продовольство, перероблене на підприємствах, тобто промислові продукти харчування. У сучасну епоху швидко збільшується частка промислових продуктів харчування, особливо в розвинених країнах, а в тих, що розвиваються, зберігається значна частка природного та культивованого продовольства.

Для початку XXI ст. характерно не лише брак продовольства, а і його невисока якість, низький вміст основних поживних речовин (білків, вітамінів, мікроелементів). За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), приблизно 1/2 населення світу як в бідних, так і в багатих країнах, страждає від мінімального та неправильного харчування. Близько 2 млрд чоловік, що харчуються нормально, відчувають дефіцит вітамінів і мінеральних речовин. В країнах, що розвиваються, хронічно голодують близько 800 млн осіб. З іншого боку, огрядність людей і харчові аномалії — новий прояв продовольчої проблеми, особливо в розвинених країнах.

У зв'язку з продовольчою проблемою в багатьох країнах світу виникає проблема продовольчої безпеки. Адже нестача продуктів харчування в країні вимагає їх імпорту з інших країн, що приводить до залежності від таких постачань. Країни-експортери продовольства можуть диктувати свої умови країнам-імпортерам, що створює загрозу їх безпеці та незалежності. У США і Франції рівень самозабезпечення продуктами харчування вище 100 %, а у ряді західноєвропейських країн він наближається до 100 %. Росія забезпечена продовольством тільки наполовину.

Баланс між потребою таі забезпеченістю продовольством визначається умовно. За даними ФАО — Міжнародною сільськогосподарської і продовольчої організація ООН, на початку XXІ ст. середньостатистичний мешканець Землі щодня споживав 2718 ккал, житель африканських країн — 2300, Європи — 3410, Північної Америки — 3383. Приблизна норма харчування для однієї людини складає 2500 ккал на добу. Недоїдання наступає тоді, коли кількість калорій зменшується до 1800 і нижче. При 1000 ккал на добу настає голод. Прихований голод характеризується нестачею білків, жирів, вітамінів і мікроелементів (при харчуванні практично одним видом продукції, наприклад рисом, картоплею). Проте показник калорійності раціону може приховувати число тих, хто голодує. Об'єктивнішою є оцінка маси людини. Найважче від недоїдання страждають діти. Недоїдання приводить до ослаблення імунної системи, уповільнення фізичного розвитку, що відображається на здібностях дитини. Недоїдання й голод є найважливішими причинами смертності населення.

Головна продовольча проблема країн, що розвиваються, — нестача продовольства, причини якого — швидке зростання чисельності населення, урбанізація, спеціалізація на виробництві експортних культур. Багато країн, які розвиваються, експортують каву, банани, квіти та інші культури, отримуючи валюту для оплати величезних зовнішніх боргів. При цьому виробництво продовольчих культур в цих країнах знижується. «Вільна» торгівля сільськогосподарськими продуктами на світовому ринку і міжнародні угоди в рамках Світової організації торгівлі (СОТ) дозволяють фермерам з розвинених країн продавати в країни, що розвиваються, дешеве продовольство, виробництво якого субсидували держави. Продукція місцевих виробників стає конкурентоспроможною, що також приводить до зниження рівня продовольчої безпеки країн, що розвиваються.

Зростання чисельності населення істотно випереджає виробництво продовольства в країнах, що розвиваються, де переважає традиційна система землеробства. Не вистачає коштів на високоврожайні сорти насіння та породистих тварин, добрива й хімікати, сільськогосподарську техніку і створення підприємств з переробки продукції сільського господарства. Для цих країн характерне переважання, як правило, однієї споживчої культури. У країнах Південної і Південно-Східної Азії в раціоні харчування населення переважає рис (75 %), що дозволяє говорити про поширення тут «рисового» типу харчування. «Кукурудзяний» тип харчування характерний для Мексики, Венесуели та деяких країн Центральної Америки і Східної Африки. Одноманітний раціон харчування не відповідає фізіологічним потребам організму, якому необхідні білки й жири тваринного і рослинного походження, вуглеводи, вітаміни та мікроелементи.

Голод, недоїдання, нестача вітамінів і мікроелементів в їжі населення в країнах, що розвиваються, знижують продуктивність праці, що приводить до величезних фінансових втрат цих країн за рік — від 64 до 128 млрд дол. Країни, що розвиваються, змушені імпортувати продовольство, витрачаючи значну частину своїх доходів від експорту. Це підриває економіку ряду країн, посилюючи їх економічну відсталість.

У розвинених країнах також існує продовольча проблема, та у неї інші аспекти. Тут все більше виробляється цінних тваринних продуктів, населення споживає багато жирної та солодкої їжі, що приводить до переїдання. Праця у містах не пов'язана з великими фізичними навантаженнями і не вимагає збільшення калорійності харчування. У Європі та Північній Америці жири й масла поступово витісняють з раціону зерно і овочі. Продукти американської системи швидкого харчування «фаст-фуд» містять надлишкову кількість жирів і цукру, несприятливих для здоров'я людини компонентів. Все це привело до того, що в США серед дорослого населення 55 % страждають надмірною вагою. Подібна ситуація складається і в Західній Європі. Переїдання, як і голод, має негативні наслідки: підвищену сприйнятливість до хвороб (діабет, гіпертонія та ін.), збільшення смертності. Паралельно з надмірним вживанням продовольства йдуть харчова алергія, харчова надчутливість (симптоми: головний біль, неспокій, підвищена агресивність та ін.), шлункові захворювання.

Можна намітити такі шляхи вирішення продовольчої проблеми:
  • підвищення родючості орних земель в країнах, що розвиваються. Але використання великих доз мінеральних добрив і пестицидів, особливо в країнах з низькою культурою землеробства, може привести до забруднення не тільки навколишньої природи, а і самого продовольства. Все це може негативно позначитися на здоров'ї людей, навіть в тих країнах, які не застосовують хімікати через бідність, але користуються імпортним продовольством. Родючість можна суттєво підвищити за рахунок зрошування земель. Але для цього потрібна чиста прісна вода. Зрошування засоленими та забрудненими водами призводить до зниження якості земель і продукції;
  • застосування сучасних досягнень біотехнології, насамперед, генетично модифікованого (ГМ) продовольства, що відкриває фантастичні можливості збільшення об’ємів виробництва. Основні напрями біотехнології: вплив на формування і розвиток одних живих організмів активними речовинами (гормонами) інших; тканинна культура (культивування потрібних для людини клітин і тканин поза живими організмами); генна інженерія, тобто зміна генотипу рослин і тварин на основі рекомбінації ДНК. Наприклад, за допомогою таких технологій був отриманий особливий сорт рису — «золотий рис», що містить найважливіші для здоров'я мікроелементи яких немає у звичайних сортів цієї культури.

Однак генетично модифіковані культури набули поширення в розвинених країнах, а не в тих, які розвиваються, де перебуває переважна більшість тих, що голодують. У США більше половини врожаю сої припадає на генетично модифіковані різновиди. З іншого боку, наука поки не дає ясної відповіді на питання, нейтрально чи небезпечно для здоров'я людей використання генетично зміненого продовольства.

Вирішення продовольчої проблеми пов'язано також з раціональним використанням ресурсів Світового океану та підвищенням його продуктивності (марікультура й ін.), з покращанням екологічних умов на Землі.

Демографічна проблема. Суть глобальної демографічної проблеми полягає в швидкому і неконтрольованому зростанні чисельності населення світу, що викликає багато проблем. Це проблеми забезпечення продовольством, надання освіти, зайнятості та якості життя населення, дефіциту природних ресурсів, екології і нестабільності в світі. Глобальна демографічна проблема пов'язана переважно з демографічною ситуацією в країнах, які розвиваються, але і у розвинених країнах також наростають певні демографічні проблеми.

Народжуваність і смертність залежать від матеріальних умов життя, традицій і особливостей суспільства. Основна тенденція початку XXІ ст. — зниження рівнів народжуваності і смертності. Після «демографічного вибуху» настала стадія «демографічного спаду», що характеризується зменшенням народжуваності. Збільшення середньої очікуваної тривалості життя обумовлене деяке скорочення смертності.

У другій половині XX ст більшість країн, які розвиваються, зіткнулися з швидким зростанням чисельності населення, що практично звело нанівець успіхи економічного зростання й породило безліч соціальних і екологічних проблем. Зниження народжуваності в країнах, які розвиваються, не скоротило розриву між країнами з різним рівнем економічного розвитку. У розвинених країнах також є свої демографічні проблеми. Це дефіцит трудових ресурсів, який спричиняє трудову імміграцію з бідних країн. А наявність іноземної робочої сили приводить до напруженості в сусіпльстві.

Вирішення демографічних проблем тісно пов'язано з вирішенням інших глобальних проблем.

Енергетична й сировинна проблеми. Природні ресурси не лише визначають комфортність існування людства, але і саму можливість життя людей на Землі. Енергетична й сировинна проблеми — це проблеми забезпеченості людини енергією та сировиною. Така проблема вперше проявилася в 70-і рр. минулого століття. XX і XXI ст. характеризуються винятково швидким зростанням обсягів видобутку мінеральної сировини. Наприклад, нині щорічно з надр видобувається понад 100 млрд т корисних копалин, не враховуючи сотень мільярдів супутніх гірських порід. Якщо темпи збільшення обсягів видобутку мінеральних ресурсів збережуться, то приблизно через 200 років щорічне вилучення гірських порід складатиме об'єм, що дорівнює об'єму земної кори материків (250000 трлн т), яка виступає над рівнем Світового океану, що практично є неможливим.

Головна сучасна сировинна проблема — обмеженість ресурсів, які легко видобуваються, а отже їх видобуток є економічно вигідним. Про повне вичерпання мінеральних ресурсів мова не йде, оскільки гірські породи земної кори та води Світового океану мають величезну кількість хімічних елементів. Наприклад, один кубічний кілометр гранітів включає мільйони тонн кремнію, сотні тисяч тонн різних металів, а у водах Світового океану розчинено близько 10 млн т золота й величезна кількість інших хімічних елементів. Але затрати на видобування таких елементів сьогодні величезні, а технології далекі від досконалості. У зв'язку з цим виникає проблема дефіциту та вичерпаності мінеральних ресурсів, яка може привести до появи конфліктів між країнами на цьому підґрунті.

Витрати на пошуково-розвідувальні роботи та видобування все більш важкодоступних (глибокозалягаючих, розташованих у віддалених районах континентів або на дні океанів) родовищ корисних копалини швидко зростають. Наприклад, в надрах шельфу Північного Льодовитого океану таяться гігантські запаси вуглеводневої сировини, але для її видобутку потрібні морські бурові платформи надвисокої міцності, які можуть протистояти рухомим льодам і кризі або ж підводні (підлідні) установки. Все це вимагає значних матеріальних затрат і створення принципово нових технологій.

Сучасний житель США протягом свого життя в середньому використовує більше 1200 т корисних копалин, теплової енергії, що дорівнює 4000 барелям нафти, споживає 25 т рослинної та 28 т тваринної їжі, виробляє близько 12 тис. т відходів. Якщо в майбутньому світова спільнота вийде на такий рівень споживання, то буде потрібно фантастичну кількість сировини, палива, продовольства, утворюватиметься величезна маса відходів.

На даний час рівень ефективності використання енергоносіїв дуже низький і в середньому по світу (з врахуванням всього технологічного ланцюжка) складає 5 — 7%. Отже, існують потенційні можливості більш ніж десятиразового збільшення ефективності використання енергоносіїв, збільшення цін на які сприятиме впровадженню енергозбереження.

У віддаленому майбутньому за рахунок енергозбереження темпи зростання енергоспоживання в порівнянні з темпами зростання ВВП знижуватимуться. Зараз збільшення середньосвітового енергоспоживання на душу населення в основному пов'язане зі швидким зростанням цього показника в країнах Латинської Америки, Східної та Південно-Східної Азії. За прогнозами, через 20 років 70 % приросту споживання енергії припадатиме на країни, що розвиваються. Це може загострити екологічні проблеми в світі, якщо через нестачу коштів країни, що розвиваються, використовуватимуть недосконалі технології. Доступ до джерел енергії, наявність цих джерел, прийнятність (передусім екологічна) їх суспільством є найважливішими економічними умовами енергетики XXI ст.

Нині людство перебуває майже в цілковитій залежності від обсягів видобутку нафти, природного газу, вугілля та інших видів мінерального палива. За прогнозами, до середини XXI ст. збільшуватиметься залежність розвинених країн від імпорту нафти й природного газу. Нафта залишиться головним енергоносієм в найближчі десятки років, частка природного газу буде швидко зростати, а частка вугілля — поступово знижуватися. Ймовірно, максимальний приріст припаде на сонячну, геотермальну, вітрову та інші альтернативні види енергії, але вартість технологій їх застосування залишається ще дуже високою. В електроенергетиці очікується суттєве скорочення частки АЕС. Наприклад, в США й Західній Європі передбачається заміна АЕС екологічно чистими (газовими) ТЕС. Частка ГЕС також знизиться за рахунок вичерпання гідроенергоресурсів.

Передбачається два етапи розвитку світової енергетики: на перший — бурхливий розвиваток газової промисловості та енергозбереження, на другому — нові джерела енергії (термоядерний синтез та ін.).

Не менш гостро стоїть сировинна проблема. Сировинні ресурси Землі також не безконечні. Виснажуються не лише мінерально-сировинні, а й територіальні ресурси. На сьогодні освоєно вже 56 % поверхні суші Землі. Враховуючи наростання темпів видобування з надр мінеральних ресурсів, виникає питання про їх виснаження та сировинний голод. Але пошуки родовищ вестимуться до тих пір, поки це буде економічно рентабельно. Можливі й інші шляхи — заміна дефіцитних видів сировини штучними матеріалами, вторинне використання величезних покладів «хвостів» гірничо-збагачувальних фабрик і відвалів кар'єрів.

У довгостроковій перспективі людство зможе видобувати з гірських порід земної кори й води океанів та використовувати всі хімічні елементи, доповнюючи їх асортимент штучними матеріалами.

З переліченими проблеми тісно пов’язана проблема подолання відсталості та бідності країн, що розвиваються. Населення значних територій Земної кулі потерпає від зубожіння, голоду, хвороб, безробіття й неграмотності. Сьогодні у найбідніших країнах близько 1,2 млрд осіб живуть нижче порога зубожіння, понад 1 млрд неграмотних, понад 1,5 млрд позбавлено елементарної медичної допомоги, кожна третя дитина до 5 років голодує.

Неграмотність

Відсталість країн, які розвиваються, ускладнюється демографічною проблемою, що полягає в несприятливих для економічного розвитку динаміці населення та у його віковій структурі. Ситуацію загострює те, що понад 80 % приросту світового населення припадає на країни, що розвиваються. Величезні масштаби зубожіння та відсталості ставлять під сумнів прогрес людського суспільства, коли переважна частина жителів планети опинилася за межею пристойного людського існування.

Уряди багатьох країн Африки не здатні без допомоги світової спільноти здолати бідність, безробіття, епідемії

Генеральна Асамблея ООН 22.04.2009 р. одноголосно схвалила резолюцію про проголошення 22 квітня Міжнародним днем Матері-Землі. У ній підкреслюється, що для досягнення справедливого балансу між економічними, соціальними й екологічними потребами нинішнього та майбутніх поколінь необхідно сприяти гармонії з природою і планетою Земля.

Американське видання The Forbes опублікувало рейтинг найбільш екологічно чистих країн світу за 2008 р. 140 країн оцінювалися за 25 критеріям (починаючи від чистоти повітря та якості води і закінчуючи біологічною варіативною й використанням пестицидів).

Найчистішою в світі визнана Швейцарія (одна з найбагатших країн світіу за показником ВВП на душу населення), яка набрала 100 балів за 8-ми екологічними критеріями, включаючи якість води, кількість і чистоту лісів, мінімальне використання пестицидів.

У Швеції стабільно високі екологічні показники, що безпосередньо відображується на здоров'ї її мешканців. Тут низький рівень забруднення повітря, чиста питна вода, низький рівень парникових газів, турботливе ставлення до лісів.

Норвегія – ще одна з найбагатших країн світу, яка може похвалитися прекрасною якістю води, санітарії (ефективне очищення стічних вод), повітря. Норвежці найменш схильні до захворювань дихальних шляхів.

Економіка Коста-Рики залежить від індустрії екотуризму, тому тут велика увага приділяється турботі про навколишнє середовище. На відміну від своїх латиноамериканських сусідів, ця країна уникає вирубування лісу. Країна набрала 97 балів із 100 можливих в категоріях лісівництва, чистоти повітря.

Серед інших найчистіших країн світу – Колумбія, Нова Зеландія, Японія, Хорватія, Албанія, Ізраїль.

<< § 20. Зовнішні економічні зв’язки. Міжнародний туризм. § 22. Загальна характеристика країн Європи. >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus