§ 15 Сучасне світове господарство. Міжнародний географічний поділ праці (МГПП).

Тема 4. Світове господарство

Упродовж вивчення теми Ви з’ясуєте:

  • етапи формування світового господарства;
  • розміщення провідних галузей промисловості та сільського господарства світу;
  • тенденції розвитку транспорту, міжнародного туризму,
  • напрями зовнішньоекономічних зв’язків;
  • зміст понять: світове господарство, міжнародний географічний поділ праці, науково-технічна революція (НТР).

§15 Сучасне світове господарство. Міжнародний географічний поділ праці (МГПП).

Пригадайте

?

  1. Що розуміють під поняттям «господарство»?
  2. Що розуміють під поняттям «територіальний поділ праці»?
  3. Які процеси упродовж історії людства впливали на господарську діяльність людини?


Історія формування світового господарства.

Економічна діяльність є провідною серед усіх видів діяльності людини. Вона забезпечує людину засобами для існування, організує його час та певним чином формує світогляд.

Економіка – це наука, тип стосунків, які складаються між людьми в процесі виробництва економічних благ, а також господарський комплекс тієї чи іншої країни.

Світова економіка пройшла тривалий шлях розвитку. Прагнучи полегшити свою працю, людина винаходила, впроваджувала та вдосконалювала знаряддя праці, технічні засоби. Обслуговування нової техніки потребувало ґрунтовніших знань. Тому, упродовж усієї історії людство з одного боку вдосконалювало свою економічну діяльність, а з іншого – розвивалось саме.

Словник термінів і понять

Світове господарство (світова економіка) — історично сформована сукупність національних господарств усіх країн світу, пов’язаних між собою економічними зв’язками.

Міжнародний поділ праці – спеціалізація окремих країн на виробництві окремих видів продукції та послуг і товарний обмін між ними на світовому ринку.

Транснаціональна корпорація (ТНК) – компанія (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах. ТНК створює систему міжнародного виробництва, розподілену між кількома країнами, але контрольовану з одного центру – материнської компанії.

За визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) транснаціональні корпорації (ТНК) – це «підприємства, що складаються з материнського підприємства та його закордонних філіалів».

Світова економіка – це сукупність національних економік окремих країн світу. Оскільки всі вони мають загальні та специфічні риси розвитку, то світова економіка як наука досліджує економічні процеси на декількох рівнях: світова економіка в цілому, групи країн, окремі країни, великі регіони в межах окремих країн.

Нині світове господарство охоплює понад 240 національних господарств, десятки впливових міжнародних організацій, тисячі великих транснаціональних корпорацій. Таким чином, світове господарство – глобальна система господарств і недержавних утворень, пов’язаних міжнародним поділом праці та взаємодіючих у різних формах. Особливістю світового господарства є його цілісність, що забезпечується механізмом міжнародних стосунків, підтримується діяльністю міжнародних організацій та потужних транснаціональних корпорацій. Сучасне світове господарство має складну структуру: різнорівневу за рівнем розвитку, багатополюсну за просторовою організацією, асиметричну – завдяки нерівноправністю стосунків.

Визначити чітку дату виникнення світової економіки досить важко. Якщо за точку відліку вважати початок господарської діяльності людини взагалі, то необхідно починати з часу появи родової общини. Якщо вести відлік з моменту початку формування світової економіки як цілісного організму, то точкою відліку мала б стати епоха Великих географічних відкриттів (ХV-ХVІ ст.). Упродовж цієї епохи відбулось накопичення первинного капіталу для майбутньої індустріалізації в європейських країнах, залучення значних заморських територій до єдиного господарського механізму.

Формування світового господарства — тривалий історичний процес, який можна розділити на етапи, що пов’язані з певними подіями в історії людства. Серед яких рубіжними можна назвати:

  • відокремлення рослинництва від скотарства, поява передумов для товарообміну;
  • відокремлення ремесел від сільського господарства, формування ринку й торговельної діяльності та як наслідок — виникнення приватної власності, відокремлення міста від села;
  • утворення світового ринку після епохи Великих географічних відкриттів (кінець XV — середина XVII ст.), розширення ринку завдяки розвитку транспорту, зокрема морського;
  • перехід від ручної праці до машинного виробництва, розвиток промисловості, активізація торговельних відносин між країнами світу (кінець XVII?XIX ст.);
  • розширення мережі залізниць, що сприяло з’єднанню внутрішніх частин континентів і посиленню внутрішньоконтинентальних зв’язків (друга половина XIX ст.).

Отже, на кінець ХІХ ст. світове господарство сформувалося, проте його розвиток триває і сьогодні.

Відповідно в історії розвитку світового господарства виділяють такі етапи.
  • Привласнювальне господарство. Найбільш тривалий етап, який охоплює ранній (палеоліт, 2 млн років назад – до 10 тис. років до н.е.) та середній (мезоліт, 10 – 5 тис. років до н.е.) кам’яні віки. В той час людина насамперед дбала про добування харчів, а відтак основними видами господарської діяльності були полювання, рибальство, збір диких плодів та ягід, бортництво. На цьому етапі людина була частиною природи і практично не завдавала їй помітної шкоди. Для суспільного устрою характерна родова община з рівністю всіх її членів.
  •  
  • Аграрне господарство. Це другий за тривалістю етап, який включає декілька історичних епох – від нового кам’яного віку (неоліт, 5-3 тис. років до н.е.) до Нового часу (кінець ХV – середина ХVІІІ ст.). Головним завданням людини залишалось добування харчів, але вони не вилучались з дикої природи, а організовано вироблялись. Відповідно з’являється новий вид людської діяльності – виробничий. Провідною галуззю стає сільське господарство. Ремесла й торгівля, що зародились, тільки обслуговували його. Для суспільного устрою характерні нерівність і експлуатація людини людиною, панують рабовласництво та феодалізм. Активна господарська діяльність людини сприяла загостренню екологічної ситуації.
  •  
  • Індустріальне господарство. Початок етапу припадає на час англійської промислової революції (70-80 рр. ХVІІІ ст.), а кінець – на 70 роки ХХ ст. Провідною галуззю цього етапу є промисловість. Розвиток товарного виробництва визначався орієнтацією на виготовлення продукції з метою її продажу та отримання прибутків. Підприємці увесь час прагнуть здешевити виробництво, залучити ресурси як власних країн, так й інших. Відповідно країни об’єктивно поділяються на колонії, що постачають ресурси, та метрополії, які ці ресурси переробляють. Розширення виробництва товарів та послуг призводить до формування суспільства споживання. Суспільний устрій – капіталізм. Інтенсивний розвиток господарства призводить до значного погіршення екологічної ситуації.
  •  
  • Постідустріальне господарство. Цей етап розпочався в 70-ті роки ХХ ст. і триває понині. Характерна риса – переважний розвиток сфери послуг, а сільське господарство та промисловість втрачають свої позиції. Серед галузей сфери послуг провідну роль відіграють фінансові операції. Найбільші прибутки отримуються на фінансовому ринку, зокрема в таких сегментах, як валютний, кредитний, інвестиційний.
  •  

Така ситуація стає можливою завдяки досягненню високого рівня технологічної та технічної оснащеності сільськогосподарського та промислового виробництва.

Міжнародний географічний поділ праці.

Світове господарство – це економічний організм із взаємозалежністю всіх країн і народів, який базується на міжнародному поділі праці, фінансово-кредитній та транспортно-комунікаційній системах.

Міжнародний географічний поділ праці – це своєрідний двигун світового господарства. Він виник паралельно з товарним виробництвом, яке прийшло на зміну натуральному. Адже жодна країна чи територія, навіть найрозвинутіша, не в змозі абсолютно самостійно забезпечити умови для ефективного виробництва всіх товарів і послуг. Історія розвитку світового господарства – це історія формування поділу праці.

Отже, міжнародний поділ праці – це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін продукцією визначеної кількості та якості. Спеціалізацію визначають природно-географічні, соціально-економічні, науково-технічні, історичні, національні чинники, що дають можливість виробляти конкретні види товарів і послуг, або ті ж самі товари і послуги, але дешевші або якісніші.

Розвиток МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці та зниження затрат виробництва. Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною та внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту.

Основою поділу праці є міжнародна спеціалізація виробництва, яка розвивається за чотирма основними напрямами: міжгалузева, предметна, технологічна й подетальна.

Міжгалузева спеціалізація охоплює продукцію первинної сфери (переважно сільського господарства й видобувної промисловості). Країни-лідери в світовому видобутку та експорту нафти, природного газу, залізної руди – приклади міжгалузевої спеціалізації.

Предметна спеціалізація характерна для обробної промисловості, тобто для випуску й експорту готової продукції (автомобілі, морські судна, пластмаси).

Технологічна спеціалізація виникає в результаті «територіального розриву» єдиного технологічного ланцюга у виробництві певного товару (наприклад, алюмінію: глинозем виробляють в країнах, де добувають боксити, а металевий алюміній – в країнах, які мають великі електроенергетичні потужності).

Подетальна спеціалізація – це кооперування, спільне виробництво певної продукції. Найкраще виражено міжнародне кооперування у машинобудуванні, хімічній промисловості.

Спеціалізація країни — це її специфічна «візитівка». Так, Японія асоціюється в нас із електронною технікою, Франція — з модою, парфумами, вином, Кувейт — із нафтою, Куба — з цукровою тростиною, Швейцарія — з банками, сиром, годинниками.

Міжнародний поділ праці став результатом багатовікового розвитку продуктивних сил, поглиблення національного поділу праці та міжнародного співробітництва на основі матеріальної зацікавленості; зростання світового ринкового виробництва, розвитку сукупності світових господарських зв’язків, регіональної інтеграції, інтернаціоналізації виробництва та глобалізаці світової економіки.

Регіональна інтеграція виражається в утворенні сусідніми країнами економічного угрупування певного рівня: зони вільної торгівлі, митного союзу, спільного ринку чи економічного союзу. При цьому ефект досягається завдяки зниженню або повної відміни митних зборів і квот, спеціалізації окремих країн і територій на виробництві певного виду продукції, а також загостренню конкуренції між економічними суб’єктами.

Зона вільної торгівлі полегшує умови взаємної торгівлі між країнами-партнерами. Приклад: НАФТА, до якої входять США, Канада, Мексика.

Митний союз передбачає прийняття єдиних умов у торгівлі з країнами, що не входять до нього. Приклад: Андська група: Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу, Венесуела.

Спільний ринок передбачає створення єдиного ринку товарів, капіталу йі робочої сили. Приклад: МЕРКОСУР: Бразилія, Аргентина, Уругвай, Парагвай.

Економічний союз – форма найбільш зрілої інтеграції, для нього характерна розробка єдиної економічної політики, створення загальнодержавних економічних органів, максимального полегшення сприйняття державних кордонів. Економічний союз поки в світі один – Європейський союз (ЄС).

На сьогодні процеси утворення інтеграційних угруповань охопили всі регіони світу – Європу, Азію, Північну Америку, Латинську Америку, Африку. В економічно розвинутих регіонах світу угруповань не так багато, проте вони тут найбільш зрілі.

Табл. Великі економічні інтеграційні угруповання регіонів світу

Регіон Економічне інтеграційне угруповання
Європа Європейський Союз (ЄС)
Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ)
Азія Асоціація держав Південно-Східною Азії (АСЕАН)
Асоціація регіонального співробітництва країн Південної Азії (СААР)
Рада співробітництва країн Перської затоки
Північна Америка Асоціація вільної торгівлі Північної Америки
Латинська Америка Латиноамериканська економічна система (ЛАЕС)
Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ)
Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР)
Карибський спільний ринок (КАРІКОМ)
Співдружність Андських країн (КАН)
Спільний ринок Південного конуса (МЕРКОСУР)
Африка Економічне співтовариство країн Західної Африки (ЕКОВАС)
Західно-Африканський економічний і валютний союз (УЕМОА)
Економічне співтовариство центральноафриканських країн (ЕККАС)
Економічне й валютне співтовариство Центральної Африки (КЕМАК)
Спільний ринок Східної та Південної Африки (КОМЕСА)
Співтовариство розвитку Півдня Африки (САДК)
Економічне співтовариство країн Великих Озер (СЕПГЛ)
Союз країн басейну річки Мано (МРУ)

Інтернаціоналізація виражається в об’єднанні зусиль країн світу для виробництва різних видів товарів і послуг. Вона стала можливою після того, як більша частина країн, що розвиваються, провела ліберальні економічні реформи, в результаті яких відбулась уніфікація юридичних норм ведення бізнесу, буо вдосконалено роботу ринкових інститутів, знято обмеження на проникнення в країну іноземного капіталу тощо. За останній час процес інтернаціоналізації виробництва набув загальнопланетарних рис, об’єктивно переріс в глобалізацію світової економіки.

Глобалізація світової економіки – процес поступового взаємопроникнення та зростання господарств переважної більшості країн світу в єдине світове господарство. Глобалізація світової економіки виражається в подальшій концентрації капіталу, в утворенні через злиття все більш потужних корпорацій і фінансово-промислових груп (ТНК), діяльність яких не обмежується територіями своїх країн, а виходить на загальносвітовий рівень.

На ТНК припадає понад 1/3 світового промислового виробництва й світової торгівлі, 4/5 всіх патентів на нову техніку й технологію. З 500 найпотужніших ТНК 85 контролюють 70 % всіх закордонних інвестицій. Ці 500 гігантів реалізують 80% всієї виробничої продукції електроніки та хімії, 95% фармацевтики, 76% продукції машинобудування. У свою чергу кожна з 500 найбільших ТНК має в середньому підприємства в 11 галузях, а найбільш потужні охоплюють по 30-50 галузей (диверсифікація виробництва), тобто є багатогалузевими.

<< § 14. Природні ресурси Світового океану. § 16 Світове господарство в період НТР, вплив на галузеву структуру та територіальну організацію виробництва. >>

Copyright © 2011 Apycom jQuery Menus