Країни Європи (конспект)

Європа – це перший регіон, що розглядається в регіональній частині курсу. Вивчення регіонів базується на матеріалі загального огляду світу. Характеризуючи населення, природно-ресурсний потенціал чи галузі господарства будь-якого регіону світу бажано додатково використовувати відповідні карти світу і коментарі до них.

Політична карта Європи зазнала значних перетворень у 90-ті роки ХХ ст. і продовжує змінюватися сьогодні. Події останніх років, що відбулися в Європі, не тільки змінили обличчя континенту, а й суттєво вплинули на весь світ.

 

1989-1990 рр.

Антитоталітарні революції в Болгарії, НДР, Румунії, Чехо-Cловаччині, що потягнули за собою демократичні перетворення в Польщі, Угорщині, Чехо-Cловаччині, країнах Балтії. Припинили своє існування військова організація Варшавський договір і Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), які були основними чинниками інтеграційних процесів у Центральній Європі часів соціалізму.

 

1991 р.

Об’єднання ФРН і НДР в єдину державу. Розпад СРСР і виникнення на пострадянському просторі нового політичного утворення – Співдружності незалежних держав (СНД), до якої увійшли всі країни – республіки колишнього СРСР крім Естонії, Латвії, Литви та Грузії. Остання приєдналася до СНД у 1994 році. Розпад Югославії й утворення натомість нових суверенних держав.

 

1993 р.

Поділ Чехо-Словаччини на дві незалежні держави – Чехію та Словаччину. Перетворення Європейського економічного співтовариства в Європейський Союз. Посилення інтеграційних процесів у Європі з метою створення економічного, політичного об’єднання в межах єдиного європейського простору.

 

1995 р.

Приєднання до ЄС Австрії, Швеції та Фінляндії.

 

1999 р.

Перша хвиля розширення НАТО: новими членами стали Польща, Чехія, Угорщина.

 

2002 р.

Введення в готівковий обіг євро.

 

2004 р.

Чергова хвиля розширення НАТО (сім нових членів) та ЄС (десять нових членів).

 

Отже, Європа була і залишається одним із провідних економічних і політичних центрів світу. Сумарний ВВП європейського регіону становить майже 30% від світового. Територіальна структура господарства Європи склалася в основному в минулі століття. Найбільший розвиток отримали райони, що тяжіють до центральної осі розвитку, яка простягається від промислових районів Британії, через долину Рейну до центральної Італії.До центральної осі розвитку входять промислові райони восьми європейських країн: столичні райони Великого Лондону і Великого Парижу, Рурський район (Рейнсько-Рурська агломерація), промисловий трикутник Мілан –Турін – Генуя в Італії, промислово-міська агломерація Рандстад в Нідерландах тощо.

Провідними в господарстві європейського регіону є галузі авангардної трійки, які забезпечують технічний і технологічний прогрес.

У регіоні існують суттєві внутрішні відмінності, з урахуванням яких Європу поділяють на субрегіони: Західний, Центральний і Східний.

До Західноєвропейського субрегіону входять 25 країн, які за територіальною приналежністю поділяють на три групи:

Північна Європа (Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Данія);

Середня Європа (Ірландія, Велика Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембурґ, Німеччина, Австрія, Швейцарія, Ліхтенштейн);

Південна Європа (Іспанія, Португалія, Італія, Греція, Андорра, Сан-Марино, Монако, Ватикан, Ґібралтар, Мальта).

Країни Центральної Європи утворюють суцільний територіальний масив в центрі Європи між Західною Європою і європейською частиною Росії, яку відносять до Східної Європи. Це країни перехідної економіки: Україна, Польща, Латвія, Литва, Естонія, Білорусь, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова, Словенія, Хорватія, Македонія, Боснія і Герцеґовина, Сербія і Чорногорія, Албанія.