Зайнятість населення в сільській, лісової, рибної та індустріальної галузях господарства (конспект)

Зайнятість населення в окремих галузях господарства визначається у відсотках від економічно активного населення (працюючого), яке представлене частиною працездатного населення, безпосередньо зайнятого в суспільному виробництві. У більшості економічно розвинених країн до працездатного населення відносять громадян, які досягли 15 років. У країнах, що розвиваються ця межа опускається до 12-14 років, а в окремих африканських країнах - навіть до шестирічного віку.

Структура зайнятості населення відображає структуру господарства і рівень соціально-економічного розвитку країни. Основною тенденцією у світовій структурі зайнятості є збільшення кількості зайнятих в обслуговуючих галузях за рахунок зменшення частки зайнятих у матеріальному виробництві. На зміну аграрної та індустріальної епох приходить постіндустріальна, яка характеризується постійним збільшенням ролі невиробничої сфери і перетворенням її в головну у світовій економіці.

У розвинених країнах частка населення, зайнятого в індустріальних галузях, коливається від 35 до 40%, а кількість працюючих у сільському господарстві і суміжних галузях постійно зменшується (5-20%). У той же час, кількість зайнятих у невиробничій сфері, особливо в торговельно-фінансової, банківської та управлінської діяльності досягає 50%, а в країнах Великої вісімки - 70%.

У більшості країн, що розвиваються в структурі зайнятості значно переважає питома вага сільського господарства, менше представлена сфера послуг, ще менше - індустріальні галузі. Це пояснюється аграрним характером економіки і низькою продуктивністю праці в сільському господарстві, яке розвивається переважно екстенсивним шляхом, а також переважанням дрібної торгівлі.

У багатих країнах-експортерах нафти, заможних курортних острівних державах і нових індустріальних країнах структура зайнятості така ж як у високорозвинених країнах (до 70% працюючих зайнято у сфері послуг).

У постсоціалістичних країнах у промисловості зайнято до 40%, в сільському господарстві і суміжних галузях - до 20% працюючих. У невиробничій сфері зайнято близько 30%, але на відміну від розвинених країн тут більшість працює в навчальних закладах, охороні здоров'я, культурі. У той час, як банківська, торговельна та управлінська сфери перебувають у стадії становлення. Таким чином, структуру зайнятості можна вважати одним з ключових показників рівня розвитку країни і використовувати при її характеристиці.